Читати книгу - "Системне тлумачення кримінального закону"

юридичної літератури свідчить, що на позначення цього способу тлумачення використовуються різні назви: юридико-лінгвістичний, граматичний, словесний, філологічний, текстовий, мовний[401]. Дійсно, мова — знакова система, що визначає правила побудови інформаційних кодів і сукупність носіїв цих кодів, що забезпечують їхнє тривале функціонування-існування в просторі та часі[402]. Проведеними дослідженнями Л. Чулінди, які зазначені у написаній нею монографії, встановлено, що термін юридико-лінгвістичне тлумачення означає, що розглядається вся сукупність правил і засобів цього способу тлумачення, які відрізняють його від інших, неюридичних способів інтерпретації, які є у філології (наприклад, від лінгвістичного аналізу, тлумачення художнього тексту)[403].

Однак з аналізу наведених науковцем правил та прийомів так званого юридико-лінгвістичного способу тлумачення видається, що сфера дії цього способу частково охоплює сферу дії системного способу тлумачення, чого ми ніяк підтримати не можемо. Зокрема, ми не погоджуємось із тим, що не системним способом тлумачення мають встановлюватись поняття юридичних термінів норми, що потребує тлумачення, і тих, які містяться не у цій нормі. Адже науковець не пояснює, за якими правилами цей термін має тлумачитись саме тим чи іншим визначенням, та й не може це пояснити засобами юридико-лінгвістичного способу тлумачення, бо вибір у суперечливих місцях здійснюється залежно від системоутворюючих чи системних зв'язків норми. Тому вважаємо таку позицію Л. Чулінди недостатньо обґрунтованою.

Крім уже вказаних способів, нас зацікавив спеціально-юридичний спосіб тлумачення особливістю обґрунтування його наявності. Наприклад, А. Нечитайленко зауважує, що спеціально-юридичний спосіб тлумачення ґрунтується на знаннях, отриманих юридичною наукою на основі узагальнення практики застосування норм права стосовно конкретних обставин і конкретних життєвих ситуацій, а також на основі розробок вчених-юристів у розкритті смислу та змісту різних правових норм, включенні у законодавство нових термінів і понять. Засобами такого тлумачення використовуються знання, отримані вченими під час дослідження проблем побудови норм права, вимог до їх правильного застосування[404]. Водночас С. Лисенков називає такий спосіб тлумачення підвидом мовного тлумачення і вказує, що його використовують для тлумачення норм, насичених спеціальною термінологією, поняттями та виразами, правильне розуміння яких вимагає від інтерпретатора знання не тільки правил граматики, але й положень різних галузей науки[405]. Ці твердження не можуть не піддаватися критиці, адже такі узагальнюючі висловлювання теж зазіхають на сферу застосування системного тлумачення, оскільки терміни, які потребують тлумачення, можуть бути юридичними і знаходитись у зв'язку з нормативно-правовими актами системи законодавства, де вони вже є закріплені законодавцем. У цій ситуації слід зробити уточнення щодо використання для тлумачення норм, насичених спеціальною неюридичною термінологією.

З огляду на вказане, логічним є питання, чи має значення використання мовного тлумачення кримінального закону для системного тлумачення кримінального закону? Видається, що відповідь однозначна — цей та й інші способи мають використовуватись комплексно для правильного тлумачення кримінального закону. Крім цього, під час використання будь-якого із способів тлумачення можна встановити огріхи, які допустив законодавець під час формулювання припису кримінального закону. У разі усунення таких помилок спрощується процедура застосування всіх необхідних у конкретному випадку способів тлумачення.

Наприклад, як зауважують Н. Корольова та М. Хавронюк, яскравою проблемою в Особливій частині КК України є чимала кількість приписів, які сформульовані за допомогою віддієслівних іменників, які, за підрахунками вказаних науковців, простежуються у диспозиціях норм Особливої частини КК близько п'ятисот разів. Наприклад, у ч. 2 ст. 130 КК України йдеться про зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекції хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу. Здійснюючи тлумачення вказаної статті з огляду на віддієслівний іменник «зараження» постає проблема у встановленні, чи цей злочин є злочином з формальним або з матеріальним складом, коли саме його слід вважати закінченим, вчиняється він умисно чи через необережність? Для того, щоб запобігти виникненню подібних проблем, у кримінальних законах багатьох країн відповідні діяння позначають за допомогою інших термінологічних конструкцій. Наприклад, таких: «той, хто позбавляє людину волі, підлягає покаранню…» (ст. 189 КК Польщі), «той, хто приймає викрадене, карається…» (ст. 256 КК Японії), «особа, яка умисно… пошкоджує печатку… підлягає покаранню…» (ст. 199 КК Голландії), «той, хто підпалить ліс… карається» (ст. 352 КК Іспанії)[406].

Врахування таких неточностей під час правотворчого процесу усуне суперечності, які можуть виникнути під час тлумачення кримінального закону та правозастосування, оскільки правозастосовувач зобов'язаний у разі неясності кримінального закону вважати неприпустимою реалізацію такої норми або тлумачити всі сумніви на користь особи, обвинуваченої у вчиненні злочину[407]. Завдання законодавця — не допустити вказаних суперечностей. Формулювання тексту будь-якої норми кримінального закону, вибір тих чи інших варіантів лексичних одиниць передбачає врахування усіх юридично значимих зв'язків слова і терміну, а також чіткий розподіл першого і другого[408].

Стосовно логічного способу тлумачення, то частина науковців вважає, що він полягає у дослідженні логічної структури окремих положень нормативного акта за допомогою правил