Читати книгу - "Чинність і дія кримінального закону в часі"

// Российская юстиция. – 1996. – № 10. – С. 16-17.">[377], С.Г. Келіна[378], М.І. Ковальов[379], Ю.Г. Ляпунов[380], Ю.Є. Пудовочкін[381], А.М. Ришелюк[382], В.Б. Харченко[383] та деякі інші вчені. Натомість, В.В. Фефілова, посилаючись на ту ж постанову Пленуму Верховного Суду СРСР, робить протилежні висновки. Вона визначає часом вчинення продовжуваного злочину час вчинення першого з низки тотожних діянь, а часом вчинення триваючого злочину – час вчинення діяння, з якого починається “злочинний стан”[384]. Інші криміналісти підходять до проблеми визначення моменту вчинення кожного з названих видів злочинів диференційовано. Так, на думку А.Н. Комісарова[385], В. Лихолая[386], З.А. Незнамової[387] та А.І. Чучаєва[388] часом вчинення триваючого злочину слід вважати час вчинення суспільно небезпечного діяння, з якого починається так званий “злочинний стан” особи, незалежно від того, коли цей стан буде завершено. Часом же вчинення продовжуваного злочину згадані автори вважають час вчинення останнього із запланованих особою діянь, що складають такий злочин.

Така різноплановість вирішення вказаних проблем пояснюється, на мій погляд, відсутністю єдиних методологічних засад при підході до встановлення часу вчинення злочину у кожній з цих ситуацій. Більшість дослідників, що береться за нього, кожну окрему з наведених ситуацій вирішує, як правило, ізольовано, не встановлюючи якихось спільних моментів з іншими ситуаціями, а також з так званими “одномоментними” злочинами. Така конкретизація, а в окремих випадках навіть казуалізація досліджень не дозволяє, на моє переконання, дійти у ньому відносно аргументованої істинності. Саме тому вирішення питання про час вчинення злочину повинне відбуватися на певному рівні наукової абстракції. Інакше кажучи, повинне бути вирішене питання про час вчинення злочину взагалі, незалежно від будь-яких його особливостей, а вже потім повинні бути досліджені особливості прояву запропонованого рішення щодо окремих видів злочинів[389].

Уявляється, що при вирішенні цього питання слід, перш за все, виходити з розрізнення понять “час вчинення” і “час закінчення” злочину. Відповідно до частини 1 статті 13 КК України “закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу”. Відомо, що “злочин” та “склад злочину” співвідносяться як явище та юридичне поняття про нього: злочин це конкретне суспільно небезпечне діяння, вчинене у певній обстановці, місці і часі, яке відрізняється від всіх інших злочинів даного виду багатьма особливостями; склад же злочину – це юридичне поняття, що об’єднує найбільш значні, типові та універсальні ознаки злочину[390]. У науці ще не досягнуто єдності у поглядах на те, що ж є складом злочину, і де він міститься. Так, на думку В.М. Кудрявцев, А.А. Піонтковського, А.Н. Трайніна склад злочину – це сукупність передбачених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують певне суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин, і ознаки фактично скоєного діяння можуть лише відповідати йому[391]. Деякі інші вчені вважають, що склад злочину – це взагалі наукова абстракція, законодавче поняття про злочин[392]. Я.М. Брайнін, Н.Ф. Кузнецова та деякі інші автори звертають увагу на те, що склад злочину – це не лише сукупність передбачених кримінальним законом ознак (так званий “юридичний (або – законний) склад”), а й сукупність ознак конкретного вчиненого діяння, які відповідають ознакам, передбаченим законом (так званий “фактичний склад”)[393]. Нарешті І.А. Ребане вважав, що склад злочину – це і є сама відповідність ознак