Читати книгу - "Загадка однієї неділі"

— Так, можливо. Я забув, що тепер він підозрює тебе. Хоч і не знаю, доки ви будете прикидатися.

— І ти вважаєш мене за таку ошуканку?

— Ще за більшу, — прошепотів я.

Вона трохи випросталась на канапі й глибоко зітхнула, ії погляд, до того підступний, набув тепер відтінку жартівливої наївності.

— Невіра ти невиправний, — мовила, цнотливо відводячи очі на квіточки своєї сукні. З хвилину ми обоє мовчали: я споглядав її, а вона нігтем указівного пальця обводила квітчасті візерунки на сукні. Не підводячи очей, запитала: — Чого ти такий впевнений, що я брешу?

Я дістав телеграму і підніс до ії очей.

— Ти маєш рацію, — визнала вона, безсоромно всміхаючись. — Я вже стільки разів повторювала ці вигадки, що й сама почала їм вірити. Та, скільки я тебе знаю, навряд чи це бентежить тебе. Ти ж бо аж ніяк не праведник, адже так?

— Звісно, ні,—відказав я. — Але скажи мені: чи є хоч дещиця правди в цих небилицях про товариство Лонг?

— Так, деякі історичні події… Опріч того, я певна, хоч сам Батлер мені й не казав про це, що він поцупив якусь культову річ в організації, до якої належав. Внески ж для викупу — його чистісінька вигадка.

— Скажи мені відверто: Батлер твій чоловік чи ні?

— Ні. Він натрапив на мене в Сан-Франціско на китайському базарі, намалював мені вельми райдужну картину, і я пішла за ним. Не тому, що вірила його словам, а тому, що там мені вже остогидло все.

Потім виявилось, що він гедоніст, який живе в атмосфері розкоші, й це мене зачарувало. До речі, я не була здивована, коли дізналася, що він шахрай. На мою думку, майже всі чоловіки такі. — Вона задерла голову, пильно вдивляючись у стелю. — Дай мені, будь ласка, сигарету.

Я вставив сигарету їй у губи й підніс запальничку. Вона з насолодою випустила дим.

— Тебе ж це не хвилює, правда? Я найгіршої думки про чоловіків. Тебе теж не вважаю винятком. Втім, ви з ним удвох поєднуєте риси мужчини, про якого я мрію. Ти рішучий, навіюєш страх і, маю підозру, відчуваєш задоволення від тих ризикувань, на які зважуєшся. Він освічений, витончений, але, безперечно, боягуз. Саме через його боягузтво ми й не володіємо реліквією. Навіть знаючи, що нам загрожує банкрутство, він не спромігся взяти на себе особисто риск, пов'язаний з крадіжкою. Я прохала його, благала, переконувала, що посилати за урною когось третього означає неймовірно ускладнити справу. А ді-ло-то простіше простого: ми знали, де Сусанна зберігала шкатулку, лишалось тільки прийти і привести в дію таємний механізм. Ми ж добре знали той механізм, бо Сусанна придбала урну в нашому магазині.— Вона відкинула недопалок і обернулась до мене. — Все було гранично просто. Ти не став би вагатися, правда? А він завагався. Хотіла піти я, та він і мене не пустив — невиправний боягуз. Який жаль!

— Можливо, він не так боягуз, як розсудливий. Я повитрушував усе вмістиме з цієї урни ще перед Шестипалим. Там не було нічого, опріч інтимних листів.

Вона знову відкинула голову на спинку канапи.

— Ні, саме там усе й лишилося, — прошепотіла вона. — Я була свідком, як Сусанна сховала те до шкатулки після того, як… одержала повідомлення. Просто ти привів у дію тільки першу пружину механізму. А її єдине призначення — заводити в оману… От коли б ти розчинив далі!

— З усього цього ти припускаєш, що Шестипалий володіє вмістимим шкатулки, навіть не підозрюючи про нього?

— Я певна того, а не припускаю. А може, ти нас усіх ошукав і сам володієш нею? Хоч така можливість здається мені майже неймовірною.

— Чому тобі так здається? Я тримав урну в руках і знаю її секрет.

— Ні, любий, у тебе ії нема. Коли б ти заволодів нею, то вже розпочав би з нами торги. Тому що неможливо, не вбивши нас, дістати хоч на шеляг користі з цієї «речі». Досить було Батлерові або мені тільки заїкнутись — і справа у тебе зійшла б нанівець.

— Гаразд, я цієї речі не маю. І що ж далі?

— Я гадаю, що зможу оволодіти нею. Я вже мала кілька зустрічей з Хуаном, і він начебто виявляє схильність до мене, — вона підступно всміхнулася. — Але я не можу покладатися тільки на це; я потребую підтримки людини сильної й рішучої. Така людина— ти.

— Не будь така впевнена в цьому.

— Невже переді мною ще один Батлер? — агресивним тоном запитала вона.

— Заспокойся, моя крихітко. Твої перевтілення завдають шкоди тобі ж. Чом я не можу вважати, що саме мене, а не Шестипалого чи Батлера ти прагнеш обдурити? Хто така справжня Лю-мей? Полохливе і беззахисне створіннячко, котре я вперше споглядав у Батлеровому кабінеті? Крутійка, що приходила до мене в готель? Чи та, хто спокійнісінько пропонує мені зараз відправити на той світ Шестипалого, аби відібрати в нього якусь річ, і при цьому не довіряє мені, не каже, про яку саме річ ідеться?

— Я не сказала тобі, що за річ зберігається всередині урни тому, що… тоді я вже була б не потрібна тобі.

— Не будемо більше теревені правити з цього приводу, золотко моє. Годі й сумніватися — ти вважаєш мене за дурня заплішеного і не помиляєшся, бо я згоден іти за тобою. Де перебуває Шестипалий?

— Не знаю. Він не ночує двічі на одному місці. Це він зв'язується зі мною, а не я з ним. — Вона підвелася. — Коли він це зробить, я тебе повідомлю. Мушу вже йти, любий. Батлер сказав мені, що виїжджає з міста, а до його повернення я маю бути вдома. Необхідно, щоб розвіялись підозри, які останнім часом виниьспи в нього, — Вона простягнула руку, — До скорого побачення, любий!