Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко"

199
0
12.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Татарський острів" автора Василь Олександрович Лисенко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 99
Перейти на сторінку:
зброю.

Дома Славка не було. Пішов на поле допомагати матері копати картоплю. Юрка привітно зустрів Святий.

— Добре, що зайшов. Зразу навідайся до шевця, бо тебе хотів бачити Іван Петрович. Я вже сам думав до вас рушати. Що нового?

— Начальник поліції Маковій збирається прийти до нас у гості в цю неділю. Що буде, як Галина Іванівна зайве скаже? Ніяк вона не скидається на дружину петлюрівського сотника. А що, як дружина Павлюка раніше була знайома з Маковієм?

— Навряд, — непевним голосом відповів Святий, — бо Маковій би зразу про це сказав. Але краще хай вона зійде з дітьми з дому, а як прийде Маковій, скажіть: пішла до діда Захарка зілля взяти, бо хворіє на серце. Тепер іди до шевця.

Хлопець нерішуче зупинився на порозі:

— Павле Павловичу…

— Що там у тебе?

— Не вернулися підпільники, ті, що пішли на провалену явку в Київ?

— Ні, — сумно відповів Святий, — і ніколи не вернуться — загинули. Потрапили в засідку, і гестапівці всіх перестріляли.

Юрко стояв знічений, довго мовчав, потім вимовив тихо:

— Це моя вина, бо не зумів я попередити підпільників про викриту явку.

— Немає тут твоєї вини, хлопче, — відповів Святий, — так уже трапилося, що я змушений був поїхати на лікування, а тобі нікому було передати одержані відомості. Тепер у тебе буде ще один наставник. Іди, ти потрібен Івану Петровичу.

Лейтенант чекав на Юрка в кімнаті, поцяцькованій мідними блискітками. На багатьох з них крейда обсипалася, і вони весело виблискували під скісним сонячним промінням. Одна з блискіток просто сяяла, ніби горіла золотистим полум'ям.

Вершина підвівся Юркові назустріч, міцно потис руку.

— Є діло, Юрку. Думають фашисти знищити село Жовтневе, хочуть створити навколо палацу мертву зону.

— Як це знищити? — сполохано запитав Юрко.

— Хіба не знаєш, як фашисти нищать села? Ти ж бачив, як вони палили Дібровне? Тепер розслідують причини загибелі «чорних кентаврів», створили цілу комісію. Гестапівський генерал Лау звинувачує в цьому Маєра. Маєру загрожує розжалування і Східний фронт. Дуже багато залежить від наслідків роботи цієї комісії, від її висновків. І тут буде потрібна твоя допомога, Юрку.

— Що я повинен робити, Іване Петровичу?

— Про це поговоримо пізніше. Є ще одне ризиковане завдання. Для того й викликав тебе на розмову. А поки розкажи, що у тебе нового?

Лейтенант уважно слухав повідомлення Юрка, робив помітки в записнику.

— То, значить, Клейст говорив, що через місяць-два в навколишніх лісах не залишиться нічого живого?

Юрко мовчки кивнув головою.

— Та-а-к, — міркував уголос Вершина, — через місяць чи трохи пізніше нова зброя може бути приведена в дію! Татарський острів випускатиме свою смертоносну продукцію. Ми повинні поспішати. — Лейтенант відкинувся на спинку дивана, уважно подивився на хлопця, потім тихо заговорив: — Нам треба встановити зв'язок з Шредером, терміново вийти на цього хіміка. Ніхто з наших розвідників не має можливості виконати це завдання. Надія тільки на тебе.

Юрко захитав головою:

— Нічого не вийде, Іване Петровичу! Шредер страшний фашист! Він гірший за Маєра, Клейста, Лернера! Він ненавидить мене, як свого найлютішого ворога.

— Не поспішай робити висновки, — перебив лейтенант, — і уважно вислухай мене. Завдання, яке ти повинен виконати, не з легких. Так, не буду приховувати, — Вершина знову пильно подивився на Юрка, — воно таїть в собі неабияку небезпеку. Ти можеш відмовитися, хоча, повторюю, крім тебе нам нема кого направити на розмову з Шредером. Хто зуміє серед білого дня проникнути в село, прийти до старости, викликати німця і розмовляти з ним? Нашого посланця зразу схоплять і розстріляють.

Далі лейтенант почав говорити про такі неймовірні речі, від яких у Юрка перехопило подих, і він вперше в житті не повірив своїм вухам і мимоволі подумав, що все це відбувається уві сні.

— Центр повідомив нас, — чітко вимовляючи кожне слово, як це завжди робив, коли мова заходила про щось надто важливе, сказав Вершина, — що він має достовірні, перевірені дані про хіміка Карла Шредера. Його батько, лікар-антифашист, зник безслідно разом з деякими своїми колегами. Є підстави вважати, що їх розстріляли гестапівці. Сам Шредер (він теж досить відомий дитячий лікар) у свій час брав активну участь в роботі робітничих організацій. Іще коли був студентом Лейпцігського університету, організував студентський марксистський гурток. Брат Шредера — Конрад, відомий хімік концерну «Фарбеніндустрі». Нещодавно він теж загинув при досить таємничих обставинах. Що це за обставини — нам невідомо. Нашим розвідникам пощастило дізнатися, що Конрад Шредер мав доступ до найбільш засекречених справ концерну. При його участі було розроблено якусь надзвичайно сильнодіючу токсичну речовину, яку у величезних кількостях закуповує відомство Гіммлера. Є, повторюю, достовірні дані, що в свій час Карл Шредер ненавидів фашистів, Гітлера, подавав значну допомогу підпільним антифашистським організаціям.

— Неправда все це, Іване Петровичу, — заперечив Юрко, — чиста неправда! Шредер — фашист! Якби ви знали, як він нас ненавидить.

— Можливо, Юрку, — погодився лейтенант, — ти говориш правду. Центр повідомив нам дані майже десятирічної давнини. За ці роки Карл Шредер міг змінитися. І все ж ми вирішили ризикнути. Якщо нам пощастить знайти спільну мову з Шредером, то він зможе подати партизанам неоціненну допомогу.

— Складна ситуація, — зітхнув Юрко. — Як же бути?

— От про це, — пожвавішав Вершина, — я й хочу докладно поговорити з тобою. Зараз у Москві проживає німецька комуністка-емігрантка Лотта Крайзель, запам'ятай її ім'я та прізвище, колишня знайома Шредера. Вони обоє з невеличкого міста Зальцберг, разом училися в гімназії, потім поступили в один і той же рік в Лейпцігський університет. За антифашистську діяльність Крайзель і Шредер були виключені з університету. Потім Крайзель схопило гестапо. Її судили, кинули до концтабору. Через три роки товариші допомогли їй втекти, і Крайзель спершу проживала в Швейцарії, потім оселилася в Парижі і вже звідти прибула до Москви. Вона дала найкращу характеристику своєму колишньому товаришеві, запевняє, що він чесний і незламний антифашист, ніколи не стане зрадником.

— Але ж у нього

1 ... 46 47 48 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко"