Читати книгу - "З неопублікованого, Олександр Олесь"

Пливуть потоком, несуть кайдани.

Сьогодні дух наш зійшов над нами,

Ввійшов, влетів нам в серця пташками.

У душах б'ється,

У слові ллється.

О день преславний, блаженні миті,

Сьогодні з духом святим ми злиті!

О, поведи ж нас, лицарський духу,

По вільній стежці життя і руху.

На тихі води,

На ясні зорі.

І в цю велику [страшну] годину

З'єднай в єдину всю Україну!

19.12.1918

Ти жила в моїй уяві,

Прилітала в срібних снах,

І слова ясні, ласкаві

Розцвітали на устах.

Чи ходжу я в лісі темнім,

Чи шумить мені трава,

Чую в шелесті таємнім

Золоті твої слова.

Вийду в поле я зелене

І з волошок в'ю вінок.

Ніжно дивляться на мене

Сині очі із квіток.

І тебе я бачу всюди…

Ти, як сонце розлилась,

Затопила серце, груди,

В небо пташкою знялась.

А зустрінусь... нудно стане,

І немилим стане все...

Ах, коли ж то ніч настане,

Сон твій образ принесе.

1918

Душа її - пустеля сіра,

Холодна, мертва, мовчазна...

Не розцвітала в ній ніколи

Любов, як папороть, ясна.

Як сонце, світе моє серце,

І думи хмарами пливуть,

Даремно сльози мої ллються,

Квітки в пустелі не цвітуть.

1918

Замовкло щебетання,

Сиділи без розмов...

І це страшне мовчання

Убило в нас любов.

Ми мовчки розійшлися,

Не стиснувши руки,

Хоч вчора ще клялися

Любитися віки.

1918

Очі моєї русалки

В душу дивляться мою,

Не умруть твої фіалки,

Доки я тебе люблю.

Одцвіте весна рожева,

І замовкнуть солов'ї.

Стануть плакати дерева,

Стане осінь на землі,-

Не умруть твої фіалки,

Доки я тебе люблю.

Очі любої русалки

В душу дивляться мою.

15.04.1918

Хоч в грудях повно почуття

І догоряє вогник віри,

А все ж таки люблю життя,

Люблю без пам'яті, без міри.

Хай мрії наші у труні

І духа лицарі в могилі -

Життя як море! В глибині

Нові народжуються хвилі.

Не вічно буде ніч негод,

Образ, зневір'я і сваволі...

Засяє ранок, і народ

Простягне руку знов до волі.

І знову сурми бойові

Позвуть на вулиці тривожно...

І знову прапори нові

Шуміти будуть переможно.

І вже побачимо тоді

Кого і хто з нас переможе.

Ростіть, як хвилі молоді!

А ви, ви стійте на сторожі.

23.06.1918

Над трупами в'ються круки,

Десь виють голодні шакали,

А в полі кривавім летять юнаки,

Що з прапором рідним упали.

Ще квітнуть на межах квітки,

Пахтять і чарують красою...

Десь крячуть-віщують круки...

Не впасти б квіткам під косою...

О ні! Не хитайтесь, полки!

Обранці і лицарі волі!

Хай сходять вогняно-гарячі квітки

На кров'ю политому полі.

12.04.1918

Ті пісні, що я співаю,

Хоч вві сні - чи чуєш ти?

Як люблю тебе без краю,

Як в світах тебе шукаю

Без надій тебе знайти.

Так, не жду! Поклав як мрію,

Молоду свою в труну,

А надію все лелію,

Біля серця ніжно грію,

Бережу її одну.

1918

Не дурно плакав я в пустелі

І плакав довго без надій,

Мій крик і плач почули скелі,

Почули скелі голос мій!

Мене каміння зрозуміло,

Я чув, як серце кам'яне

В холодних грудях затремтіло

І враз покликало мене.

Я чув, як сурми загриміли,

І розчинилася труна,

Як вийшла з темної могили

Нетлінна Мрія чарівна.

І рвійно певною рукою

Із серця прапор вирвав я -

Стояли люде наді мною,

В пустелі слалися поля.

О Боже мій, це ж суд народний,

Це ж свято правди на землі!

Як ясно сяє меч народний,

Вінок терновий на чолі!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Лежу у полі з хоругов'ю,

І чую січу вдалині,

Лежу, мовчу і сходжу кров'ю,

І чую дзвони жалібні.

Як вечір, гасне меч народний,

Стихають сурми золоті...

Надії падають в безодні,

Конає Мрія на хресті.

1918

Огонь, і сміх, і крики в хаті,

Бенкет гучний справляє хтось...

А я під вікнами: на святі

Для мене місця не знайшлось.

Ну, що ж... нехай музики грають