Читати книгу - "Заміж за Темного, Ешлі Голд, Ксенія Мур"

Я відчувала сміх, що так і рвався з грудей, дивлячись на батька Мелісандри, який застиг з відкритим від здивування ротом. Я впевнена, що він навряд очікував такого повороту подій і тому ошелешено дивився на Клода, ніби бачив його вперше. Вочевидь, в його голові не вкладалося, як можна відмовлятися від такої вигоди. 

Нарешті чоловік зміг опанувати себе і, підійшовши до мене майже впритул, узяв мої долоні у свої. Знизивши голос, хоча це не могло завадити Клоду його почути, звернувся до мене, пильно вдивляючись у очі:

-  Мелісанлро, це справді те чого ти хочеш? Ти з власної волі прийняла пропозицію рея Клода? Тебе ніхто ні до чого не змушував? Якщо це не так, то благаю, скажи. Ми якось усе вирішимо.
Вперше за весь час розмови я помітила щире занепокоєння у його голосі і навіть розгубилася трішки. Я вже встигла зріднитися з думкою, що він рідкісний козел, а тут якісь прояви людяності. Чи це якась незрозуміла мені гра?

Я звільнила руку, на яку перед розмовою все ж одягнула обручку, і продемонструвала її «татку».

-  Так, це моє рішення. Ніхто мене не змушував до нього.

-  Добре. Можливо я був поганим батьком і занадто жорстким, але я лише хочу, щоб ти була щаслива.

З вуст холодного і гордовитого герцога такі слова звучали, як вибачення.

-  Дякую, - це все, що мені вдалося вимовити. Я просто не знала, як мені реагувати на таку зміну в поведінці чоловіка.

-  На балу ми оголосимо про наші заручини, - знову втрутився Клод, за що я була йому дуже вдячна. - Бути присутнім при цьому чи ні, то ваша справа. А зараз пропоную сісти за стіл і пообідати.

Ми прослідували до просторої ідальні. У центрі приміщення стояв великий стіл з темного,  гладко обробленого дуба, покритий білою скатертиною. На столі були виставлені різноманітні страви, серед яких були великий гарячий курячий пиріг, обсмажене м'ясо з ягідним соусом, салат з якоюсь рибою та різноманітна зелень, красиво викладена на глибоку мідну тарілку.

Свічки, які були розставлені по всьому столі, випромінювали м'яке, тепле світло, що відбивалося від кришталевих склянок для вина та срібних столових приборів, додаючи обіду атмосфери святковості та важливості. Та це стосувалося тільки обстановки навколо.

Спочатку ми сиділи в напруженій тиші, яка інколи порушувалася дзвоном столових приборів. Та врешті-решт, Клод мабуть пригадав правила пристойності, які за час попередньої розмови з герцогом порушив вже безліч разів, і заговорив на нейтральні невимушені теми. Я майже весь час мовчала, спостерігаючи за чоловіками. Мені здалося, що після покаянних слів Корнера Лайонкорта Темний трішки пом’якшився і вже не намагався шпигнути його у кожній фразі. Все ж і у ньому малось щось хороше. Хоча він це старанно і доволі успішно приховував.

Поступово вони заговорили на тему весілля і Клод сказав, що усю організацію він бере на себе і це не обговорюється, а родина Мелісандри буде безперечно запрошена у якості гостей. 

Герцог не сперечався. Підозрюю, що причиною цього став не тільки авторитет і категоричність Клода, а і слуги-демони, які саме в цей час подавали на стіл нові страви. Вони були високі та стрункі, в оббитих чорних одностроях, які підкреслювали їх атлетичну будову. Їх шкіра була неначе горіхова, з чіткими червоними татуваннями і такими ж червоними очами. Коли вони з звірячою грацією наближалися до столу, «таткові» не вдавалося приховати настороженість і навіть страх, який було видно неозброєним оком. І в ці хвилини я відчувала шалену зловтіху. Хоч він і намагався недолуго вибачитись, та я досі не забула, як він на мене горлопенив, замість того, щоб пожаліти. 

Коли обід скінчився і ми нарешті розпрощалися з гостем, я відчула неймовірне полегшення. Тільки тоді зрозуміла наскільки напруженою була весь цей час, навіть м’язи боліли скажено. Було враження, що я пережила не обід, а самотужки перепахала здоровезне поле, запряжена у плуг замість коняки.