Читати книгу - "Учень убивці"

Моє обличчя стало відстороненим, а леді Грація широко розкрила очі. Тепер вона була готова.

— Мені наснилася жінка, яка говорила мудрі речі й перетворила трьох сильних чоловіків на міцну стіну, яку не змогли зламати навіть пірати з червоних кораблів. Вона стала перед ними, тримаючи в руках діаманти, і промовила: «Нехай сторожові башти сяють яскравіше, аніж ці діаманти. Хай пильні солдати оточать острів, як ці перлини, що оточують мою шию. Нехай замки будуть заново укріплені, щоб захиститися від наших ворогів. Краще я ходитиму без прикрас як перед своїм королем, так і перед своїм народом, а наші захисники стануть діамантами моєї країни». Король та герцоги були вражені її мудрим серцем та аристократичними манерами. Але найбільше її любили прості люди, оскільки знали, що вона любить їх більше за золото та срібло.

Це прозвучало досить незграбно і не так розумно, як я хотів. Але їй сподобалося. Я бачив, що вона уявляє себе перед королем і, говорячи вишуканими словами, вражає його своєю пожертвою. Я бачив, що вона горить бажанням вирізнитися, щоб завоювати любов своїх людей. Тоді вони побачать, що герцогиня — це не просто титул. Лорд Шемшай та його почет принесуть звістку про її добрі справи до Шокз. Менестрелі прославлятимуть її у піснях. А її чоловік вперше буде здивований. Він побачить, що вона дбає про свою землю і про своїх людей, а не просто якась гарна штучка, яку заманили титулом. Я прочитав цю думку в її очах. Її погляд став відстороненим, і вона бездумно всміхнулася.

— На добраніч, псарю, — тихо сказала леді Грація й випливла з кухні, пригортаючи собача до грудей. Вона накинула покривало на плечі, наче то була накидка з горностая. Завтра вона дуже добре зіграє свою роль. Я раптом осміхнувся, думаючи, що мені вдалося виконати своє завдання без отруєння. Я так і не дізнався, чи Келвар був зрадником, але мені здавалося, що я знайшов корінь проблеми й міг побитися об заклад, що до кінця тижня на Дозорний острів відправлять людей.

Я вирушив з кухні, прихопивши буханець свіжого хліба для солдатів. Вони пустили мене назад до спальні Веріті. У дальній частині міста вибило першу годину ночі, але я не звернув на це уваги. Зарився у своє ліжко з повним шлунком і в передчутті видовища, яке влаштує леді Грація. Засинаючи, був упевнений, що завтра вона одягне якесь просте біле плаття і стоятиме з розпущеним волоссям.

Але я цього так і не дізнався. Здається, за мить наді мною схилився Чарім і почав торсати. Від тьмяного світла свічки на стіну падали довгі тіні.

— Прокидайся, Фітце, — хрипко прошепотів він. — До замку приїхав гонець від леді Тайм. Вона вимагає, щоб ти негайно прибув. Твого коня вже готують.

— Я? — запитав якось дурнувато.

— А то хто ж. Я вже приготував твій одяг. Вбирайся тихенько, бо Веріті ще спить.

— Навіщо я їй?

— Не знаю. Вона не залишила жодного повідомлення. Можливо, захворіла, Фітце. Гонець передав лише, щоб ти прибув негайно. Гадаю, там дізнаєшся.

Я почав хвилюватись, але водночас мені стало цікаво. В будь-якому разі мені треба йти. Не знаю, в яких стосунках перебували леді Тайм і король, але зараз вона була набагато важливіша для мене і я мусив їй підкорятися. Нашвидку одягся при свічці й удруге за ніч залишив кімнату. Гендз осідлав Сажку й підготував її до подорожі, а також грубо пожартував щодо мого завдання. Я порадив йому розважатися самому і поїхав. Мене випустили з замку і пропустили через укріплення. Вартові вже знали, що я їхатиму.

Я двічі заблукав у місті. Вночі все здавалося іншим, а до цього я не звертав уваги на дорогу. Нарешті знайшов той заїжджий двір. Стурбована хазяйка вже не спала. У її кімнаті світилося.

— Вона вже годину стогне і кличе вас, мосьпане, — стривожено сказала вона. — Боюся, з нею щось серйозне, але вона нікого не хоче впускати, крім вас.

Я побіг коридором до її кімнати й обережно постукав, гадаючи, що зараз почую різкий голос, вона прожене мене, щоб я її не турбував. Але натомість почулося тремтяче:

— Фітце, ти? Нарешті. Заходь, хлопче, ти мені потрібен.

Я глибоко вдихнув і зайшов у напівтемне затхле приміщення. Подумав, намагаючись дихати рідше: «Це навіть гірше, аніж трупний запах».

Ліжко було завішане важкими занавісками. Кімнату освітлювала всього одна оплавлена свічка. Я взяв її й підійшов до ліжка.

— Леді Тайм? — тихо запитав я. — Що з вами?

— Хлопче, — промовив хтось у темному кутку кімнати.

— Чейд? — я відчув себе повним дурнем.

— Немає часу пояснювати. Не турбуйся, хлопче. Леді Тайм обдурила не одну сотню людей і далі це робить. Принаймні я сподіваюся. Повір мені й не став питань. Просто зроби те, що кажу. По-перше, скажи хазяйці, мовляв, у леді Тайм стався черговий серцевий напад і їй кілька днів потрібно відпочити. Скажи, щоб за будь-яких обставин не турбували її. Правнучка леді Тайм приїде і подбає про неї…

— Хто…

— Я все владнав. Отже скажи, що правнучка леді Тайм приноситиме їй їжу й усе необхідне. Просто переконай хазяйку, що їй потрібен повний спокій. Йди і скажи це зараз.

Так я й зробив. Я виглядав досить стривоженим, тому зміг переконати хазяйку. Вона пообіцяла, що не турбуватиме леді Тайм, хіба просто постукає у двері, бо не хоче, щоб у леді зіпсувалася думка про її заїжджий двір та гостинність. Я зробив висновок, що леді Тайм платить їй досить щедро. Повернувшись у кімнату, тихо причинив двері. Чейд узяв їх на засув, запалив нову свічку від недогарка й розклав на столі невеличку карту. Я зауважив, що Чейд був у похідному одязі — накидка, чоботи, камзол і чорні штани. Він був зовсім іншою людиною: підтягнутим і дуже жвавим. Мені спало на думку, що той старий чоловік у порваному халаті одна з його личин. Чейд подивився на мене. Присягаюся, що переді мною стояв солдат Веріті. Але Чейд не дав мені часу на роздуми.

— Доведеться залишити Веріті й Келвара віч-на-віч з їхніми проблемами. У нас є з тобою справа в іншому місці. Вночі прийшла звістка, що пірати на червоних кораблях напали на Фордж. Те, що вони зробили це так близько