Читати книгу - "Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн"

- Ваша Величність? - голос голови здригнувся, коли він звернувся до мене.

- Я підтримую рішення мого чоловіка, - сказала твердо, хоча цього разу моя відповідь не була вирішальною - запропонований королем план і так був у лідерах за кількістю голосів. Але всупереч цьому король і Рунольв перевели подих, а я насупилась: невже Альва настільки важлива для королівства, що одне її слово може перекрити одразу кілька голосів? Кинула погляд на Карла і почала переживати, що цей сеньйор помідор зараз лусне. Привітно посміхнулася дядечкові, що розчервонівся, і знову схилилася до чоловіка:

- Нам треба поговорити.

- Хочеш ще щось розбити об мою голову? - куточок рота Інгемара смикнувся в натяку на саркастичну усмішку. Мій погляд ковзнув на чоло монарха, а очі злякано розширилися.

– Це я зробила? - охнула ледь чутно, потім різко виправилася: - Тобто Альва?

- Ти й Альва в одному флаконі, - зітхнув Мар, наче змирився зі своєю долею. Я роздратовано заперечила:

– Я не Альва.

Інгемар здивовано підняв брову.

- І хто ж ти?

Зробивши вдих, випалила так само тихо:

- Моє ім'я Олівія. Я займаю тіло Альви, поки засинаю у своєму світі. І нам треба поговорити.

Очі короля здивовано розширилися, у них з'явилося розуміння навпіл з подивом, він швидко озирнувся, потім щось шепнув Рунольву і підвівся з місця:

- Продовжуйте без нас, панове.

Після цього він подав мені руку і впевненим кроком попрямував до виходу із зали.

Збиралася заговорити, як тільки за нашими спинами зачинилися двері, але Інгемар жестом наказав мовчати, потім відпустив варту і моїх служниць, що чекали в коридорі, а сам скоріше повів мене до саду. Лише коли ми опинилися в затишній альтанці, він обернувся до мене.

- А тепер повтори.

Зітхнувши, охоче взялася за розповідь.

- Це почалося нещодавно. Я заснула в своєму світі, а прокинулася вже тут, у тілі Альви. Спочатку думала, що все це сон, але вчора… - зчепила руки перед собою і зазирнула в очі королеві: - Ти знайшов мене у бізнес-центрі біля кав'ярні. Запропонував прогулятись. Ми вирушили в сквер, і ти сказав, що засинаючи ночами опиняєшся в іншому світі. Ти займаєш тіло мого чоловіка, точніше, колишнього чоловіка, Ітана. Він живе із коханкою – Моллі. Вперше, коли я помітила дивну поведінку чоловіка, ти прийшов в офіс, щоб підписати папери, а ввечері Ітан знову повернувся в норму і влаштував мені скандал і…

- Досить, - обірвав мене Інгемар, ошелешено вдивляючись мені в очі. Потім ледве чутно уточнив: - Це дійсно ти, Лів?

- Так, - посміхнулася і розгублено розвела руками, ніби кажучи: сама не знаю, як так вийшло.

- Це означає... - король відвів погляд, озирнувшись на всі боки. - Що ти з іншого світу, і, засинаючи, ми подорожуємо через виміри, але... чому це відбувається не щоразу? Ти щось змогла дізнатися?

- Мені здається, - я задумливо потерла підборіддя. - Що це залежить від місця перебування. Коли я засинала у своєму заміському будинку, нічого не відбувалося. Тільки коли я залишалася в готелі неподалік офісу і в самому офісі... А ти переміщався минулими днями?

– Ні. Але я не змінював місце, - міркував Інгемар, і раптом схаменувся: - Але Ітан, схоже, залишав місто. Пам'ятаю, що Моллі казала, ніби хоче поїхати до батьків.

- Отже, справа в місці? Та й взагалі, це нормально, що ми переміщаємося так? У вас щось про це відомо? Тому що в моєму світі мене швидше вважатимуть божевільною.

- Ваш світ взагалі дивний, - пересмикнув плечима Інгемар. - Взагалі так, нам відомо, що є безліч світів, але вони віддалені один від одного та не перетинаються. Принаймні живі не можуть подолати дзеркальний горизонт.

- Дзеркальний горизонт? - учепилася за останнє слово, захоплено роздивляючись короля. Думки схвильовано крутилися в якійсь аномальній ейфорії. Інший світ! Справжня магія! Ціла казка, в яку я можу поринати, варто мені заснути.

Інгемар був зосереджений і задумливий. Він нишпорив очима по землі, неквапливо пояснюючи:

- Пам'ятаєш я казав тобі про тонку матерію? Вона пронизує всі світи, але є місця, де вона заломлюється. Це кінець одного світу та початок нового. До дзеркального горизонту неможливо доторкнутися або дійти до нього - це уявна лінія, що віддалюється в міру наближення до неї. Але в місці заломлення тонка матерія ніби поставила дзеркало і якщо дістатися до нього, то повернешся на початок шляху, але поки що нікому не вдалося дістатися так далеко. Тому живі люди не мандрують між світами, за межу може потрапити лише тонка матерія, а з неї, як відомо, створені душі.

- Ого, - тільки й змогла видихнути, сідаючи на лаву. Король схаменувся і ступив ближче до мене:

- Занадто сумбурно пояснив?

– Ні, загалом усе зрозуміло, – запевнила, розглядаючи співрозмовника. – Просто це все так дивно. Адже виходить, що мандрують саме наші душі, тіла залишаються на своїх місцях. Ось тільки… чому вони почали це робити? Навіщо перетнули дзеркальний горизонт?

- Ось цього я не знаю, - чоловік сів поруч зі мною. Раптом його погляд змінився, він схилив голову і припустив: - Може, духи вирішили врятувати наш світ?

- Як це? – недовірливо насупилась. Король потягнувся вперед і взяв мою руку у свої долоні:

- Якщо ти займеш місце Альви, то зможеш врятувати нас. Моя дружина абсолютно некерована, вона не хоче вчитися, і ми побоюємося, що вона не зможе стабілізувати ядро. Тоді її безтурботність і дурість гарантують нам десятки тисяч смертей, а в найгіршому випадку - загибель всього живого.