Читати книгу - "Серце гріє"

— А здавалося б, одинадцять — щасливе число, — сумно посміхнувся Гай.

— Не вся наша історія була гіркою. У моєму серці є й теплі спогади. Те, що трапилося, змінило наші шляхи. І нема рації ворожити, якими б вони були, якби не сталося того лиха. Удачі тобі, та-вею Гайусе.

Дато ледь помітно всміхнувся. Так його не називали вже тридцять років. Але для єдиного живого джун-вей із одинадцятої команди дато Гай назавжди залишався молодим та-вей Гайусом, який опікувався своєю п’ятіркою в далекому три тисячі вісімсот шістнадцятому році.

— І тобі удачі, джун-вею Шеїчі-пустельнику, — твердо вимовив дато.

Увагу друзів на мить відволік дивний гамір біля дверей.

— Нітто-хей знову грають у квача в коридорі, — похитав головою Гай.

Нел мчав коридором, не чуючи ніг. Великі боги, як же вчасно він вирішив зайти до дато, щоб відзвітуватися про виконане завдання!

Хлопець промчав сходами вгору й затарабанив у двері Тариної кімнати.

За мить вони відчинилися. Тара в самому рушнику здивовано витріщилася на Нела. Якби хлопець не був такий схвильований, обов’язково зніяковів би.

— Де пожежа? — спокійно поцікавилася дівчина.

— Витягай Грея. Чекатиму на вас у корчмі за п’ятнадцять хвилин. Я про таке дізнався, про таке!

— Що саме ти… — почала Тара, але Нел уже вибіг у коридор, тож запитання можна було адресувати тільки підошвам його чобіт, які виблискували на бігу.

Дарта з Майєю Нел нагнав дорогою. Схоже, та-вей проводив дівчину додому.

— Дурниці. Праці Ферро — то чиста вигадка. Жодна з його гіпотез не доказова, — наполягав молодий майстер, поблажливо дивлячись на розпашілу Майю.

— Що значить — не доказова? Він лише наполягає на магічній, а не на фізичній природі завіси. В результаті його експериментів…

— Я нічого не зрозумів із того, про що ви сперечаєтеся, — чесно зізнався Нел, зупиняючи парочку. — Але зуб даю, ви зараз усі ці гіпотенузи з голови викинете!

— І що ж ти жадаєш нам повідомити? — поцікавився Дарт. — Що в шкільній їдальні на вечерю?

«Краще б ти мовчав, як раніше! Або полежав у лікарні довше», — подумки відповів Нел, але вголос сперечатися з майстром не став — Майя відразу кинулася б їх мирити, а гаяти час зараз не можна було.

— Тара з Греєм чекатимуть у корчмі. Там розповім, — пообіцяв Нел.

Дарт і Майя не заперечували. Нела не можна було назвати втіленням спокою, але зараз його очі палали так збуджено, що кожен розумів — сталося щось не пусте.

Корчма була майже порожня. Обідній час закінчився — маги розбрелися по робочих місцях, залишилися тільки двоє сото, які голосно обговорювали щось за столиком у кутку, та парочка закоханих, захоплених швидше одне одним, ніж обідом.

Тара з Греєм уже зайняли столик біля вікна — дівчина, вітаючись, помахала трійці новоприбулих, Грей із нещасним виглядом і собі кволо змахнув долонею. Схоже, його знову витягли просто з ліжка.

Усі розташувалися за столом, зробили замовлення та завмерли в чеканні. До Нела звернулися семеро очей. Пара яскраво-блакитних, пара фіалкових, пара карих і одне зелене. Грей, як і раніше, відмовлявся знімати пов’язку.

— Я сьогодні почув одну розмову в кабінеті грандмайстра, — почав Нел.

— Зовсім випадково, природно, — додав Грей, тихо постукуючи дерев’яними кульками в долоні.

— Певна річ, випадково! — обурився Нел. — Ти ж не думаєш, що я навмисно підслуховував?

— Звичайно, не думає, — заспокоїла хлопця Майя. — І що ж таке ти почув?

— Шеїчі знайшов схованку Ламії. І вирушає туди!

Кілька хвилин знадобилося команді, щоб переварити новину.

— Сам! — закричав Нел. — Він не бере нас із собою!

— А має? — зітхнув Грей. Він уже знав, що за цим буде.

— Він наш сото! Він тоді ледь не загинув через нас, коли дехто вирішив переметнутися на інший бік, — Нел не втримався від шпильки.

— Неле, не можна ж так, — докірливо пробурмотіла Майя.

Але Дарт і оком не змигнув, ніби слова напівдемона не мали до нього жодного стосунку.

— І лікувався потім цілу осінь, — докинув Нел. — Якби дехто думав не тільки про власну шкуру… Ой!

Майя під столом наступила Нелові на ногу.

— Якби хтось не потягся за мною в гори Ахашши, Майя не позбулася б магічних здібностей, — відбився Дарт.

Нел набрав у легені повітря, щоб висловити цьому пихатому вискочці всі свої думки з приводу його поведінки в минулому, сьогоденні та майбутньому.

— Брейк. Битися краще з кимось, аніж між собою, — втрутилася Тара. — Ми вирушаємо за Шеїчі?

Грей зітхнув ледь голосніше. Кепські передчуття, як завжди, його не підвели.

— Ти чув, коли й куди він прямуватиме? — запитала Майя.

Нел почухав потилицю.

— Вирушає завтра вранці. А ось куди… По-моєму, щось на «Б». Бергем?

— Бергем на іншому континенті. Там взагалі нема порталів, — зітхнула Майя.

— Брем? Бодін? — Нел занурив пальці в руді патли, ніби намагаючись намацати потрібну назву десь у поплутаних пасмах.

— А що як просто піти за ним назирці? — запропонувала Тара. — У залі завтра чергує Леонтія, можна спробувати переконати її, що майстер забув про перепустку чи щось таке…

— Точно! Сказати, що так, мовляв, і так, пішов, а якусь книгу залишив! — підхопив ідею Нел.

— І ми всі вп’ятьох маємо йому цю одну книгу віднести? — скептично кинув Дарт.

— Якщо діяти швидко та з натиском — Леонтія не встигне нічого зміркувати. Вона не дуже кмітлива, — тихо, ніби вибачаючись за нетямущість доглядачки залу телепортації, промовила Майя.

— Це чудово. Ось тільки ви часом не знаєте, що тут у нас буває за самоволку? — поцікавився Грей.

Усі замислилися. В статуті гакко провинам і покаранням за таке приділявся великий розділ. Те, що вони намислили, підпадало щонайменше під два пункти — непокора керівництву та дезертирство. За таке цілком могли виключити зі школи.

— Виходить, треба взяти відпустку! — додумався Нел.

— Грандмайстер не ідіот, — заперечила Тара. — Завтра Шеїчі вирушає до Ламії, а ми всією командою терміново йдемо у відпустку…

— Є одна ідея, — замислено промовив та-вей. — Все одно, навіть якщо я забороню вам йти за Шеїчі, мій наказ буде проігноровано. Тому зробимо так. Раз на день, на початку години собаки, яка охороняє дім, сото Олія приносить Гаю стосик наказів. Це різні прохання, клопотання, заяви про відпустки — в тому числі. Дато не любить паперової роботи, тому більшу частину паперів підписує, не дивлячись. Зміст кожного аркуша заздалегідь відомий, бо спочатку прохання подаються в усній формі, тож підпис — проста формальність.

— Отже, потрібно лише роздобути потрібний бланк? — уточнила Тара.

— Саме так, — кивнув майстер. — Якщо Грей пустить у хід свою чарівність і відволіче сото Марію,