Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна"

Катя:

Якби не було важко, все-таки потрібно вставати з ліжка. Сьогодні важливий день в моєму житті. Перше особливе замовлення реклами майже виконане. Залишається сьогодні фото та відеозйомки, монтаж та подача. Я чому взялася за цю справу, бо мені особливо хотілося втерти носа одному самовпевненому індику, а ж потім виявилося, що я дуже сильно закохалась в нього.

Парі з ним нічого не вирішує. Я хочу зробити свою роботу як завжди досконало. Тому з шостої години ранку вже на ногах. Встигаю гарно одягнутися в білі костюмні штани прямого крою з високою посадкою та коротким білим топом з вільними рукавами і відкритими плечима. Доповнила аксесуарами та перед виходом накинула на себе ще бежевий вільний піджак, бо зранку ще досить прохолодно, хоч на обід обіцяє прогноз погоди, що буде жарко. Взула та кого ж кольору зручні туфлі, які разом купували з Юлею пару тижнів назад. Як каже вона, що я в них справжня бізнес леді. Вона з Сашою поїхала в магазин по продукти, а я мала зустрітися з Ванею та разом забрати апаратуру.

-Привіт, я вже думала, що ти не приїдеш,- звертаюсь я до Івана, якого чекаю під агенцією вже хвилин двадцять.

-Привіт, знаю, що запізнився. Вибач, Катю, в мене машина зламалася та не заводилася. А на маршрутці досить довго добиратися сюди.

-Ти хочеш сказати ми залишились без машини?

-Мг, ще раз вибач. Зараз щось придумаємо,- та дістає з карману штанів свій телефон,- Я спробую другові подзвонити, можливо він забере нас своїм автобусом.

-Було б чудово,- підіймаюсь сходами до агенції,- Ти дзвони, а я домовлюся щоб нам видали наші замовлення. Заходжу до офісу, де зустрічаю першого в дверях керівника, а потім бачу його секретаря за столом.

-Доброго ранку, Ігоре Васильовичу. Рада вас ще раз побачити,- радую ранковою веселою посмішкою, що змушує теж його посміхнутися.

-Доброго-доброго ранку, Катерино, так? Звісно, якщо я не помиляюсь.

-Авжеж, я хочу забрати замовлення. Все встигли роздрукувати?

-Я вже подумав, що знову прийшли з нами сваритися,- посмішку не приховує та повертається до свого секретаря,- Руслано, друк та апаратура готове на видачу?

-Так-так, працівники все підготували, можете розписатися в журналі та забрати все одразу,- мовила достаючи з шухляди столу великий журнал реєстру.

-Хотіла запитати. У вас є доставка на відповідну адресу? Бо в нас авто зламалося.

-Зазвичай є курʼєр, але він поїхав розвозити замовлення,- подає перед мною на стіл роздруківку з замовлення,- Якщо бажаєте, можу вам замовити таксі.

-Ні, Руслано, не потрібно таксі. Я сам відвезу куди потрібно апаратуру,- вліз в нашу розмову керівник фірми.

-Та ні, не потрібно, Ігоре Васильовичу. Тут недалеко, ми доїдемо на іншому авто або дійсно на таксі,- якраз в цей момент заходить в приймальну Іван.

-Не знайшов авто, а друг не зможе приїхати,- каже мені ледь тихо, але це вдається почути всім.

-От бачите вам потрібна моя допомога. Я з радістю допоможу вам,- розвертається до свого секретаря,- Руслано, перенеси ранкову зустріч на обід. Думаю вони будуть тільки раді цьому.

-Не хотіла вас турбувати, Ігоре Васильовичу, але дуже вам вдячна.

-Можливо колись ви мені теж в чомусь допоможете. А зараз давайте апарату покладемо до мого автомобіля.

-Ваня, підеш з Ігорем Васильовичем, а я візьму роздруківку,- намагаюсь взяти невелику коробку зі столу секретаря та чоловіча долоня на моїй руці коробки зупиняє мене це зробити.

-Катерино, я сам це візьму,- споглядає на мене та доповнює підіймаючи моє замовлення перед собою,- Тендітні дівчата немають носити нічого важкого.

-Тоді ще раз вам дякую,- приємно радую посмішкою, бо дійсно вдячна за допомогу цьому чоловіку.

До майбутньої школи кулінарії ми підʼїхали вчасно. Якраз зйомки розпочнуться о 10 годині, ми встигнемо все підготувати з моєю командою. Ваня розгрузив авто та сказав що йде налаштовувати все на майданчику для зйомок. А я подякувала Ігорю Васильовичу ще раз за його допомогу. На вході мене зустрів Саша.
 

-Привіт, давно не бачились, Катю.

-Привіт. Ти правий,- намагаюся пройти повз нього в двері, але він мене не пропускає,- Можеш будь ласка трохи пройти, щоб я вже нарешті зайшла.

-Скажи, а хто то був?,- повертається до мене боком, щоб я могла пройти та голову наклоняє в сторону вулиці дивлячись через вікно,- Що за чоловік?

-Який?,- намагаюся повернутися та подивитися куди він так дивиться.

-Ось цей, що говорить біля авто з телефоном. Він вас ще привіз, я бачив.

-Сашо, це не головне,- проходжу все ж таки повз нього та кажу, щоб перевести розмову,- Скажи краще, як твій настрій? Готовий бути сьогоднішньою зіркою для реклами?

-Зачекай,- намагається наздогнати мене коли я проходжу ближче та попадаю в зал,- Ще як готовий. Мене Юля зарядила енергією.

-Це вона вміє робити добре,- оглядаюся навколо,- Доречі, в тебе тут дійсно дуже шикарно. Я б навіть сказала все на вищому рівні.

-Тобі подобається?,- не відривається від мене своїм поглядом.

-Так, і я впевнена ти будеш чудовим власником та шеф-поваром,- стукаю легенько його по плечу проявляючи свою підтримку.

-Радий це чути від тебе. Катю, якщо я тебе був чимось образив, то я не хотів це зробити.

-Сашо, ти про що?

-Коли ми були познайомились вперше в моєму ресторані,-опускає очі та вмить знову не покидає мій здивований погляд,- Та забудь за те, я взагалі-то хочу побажати тобі з Пашою тільки щастя.

-Ооо, ні. Ти теж вже знаєш? Від коли?

-Нещодавно, Паша проговорився мені.

-А я вже думала Юля тобі сказала.

-Катю, а що це секрет? Чи таємнича військова справа?,- шепоче мені щоб було ледь чути тільки нам, а я йому теж так само у відповідь.

-Авжеж, не хочу щоб на роботі дізналися, що я зустрічаюся з босом. Тому, т-с-с-с!,- показую пальцем до своїх губ.

-Добре-добре, повір таємниці я дуже добре вмію тримати,-  киває згодою, підтримуючи мою пропозицію нерозголошення,- Давай я тобі все покажу, що тут знаходиться.