Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ольго, ви ще та ітригантка, кожна ваша історія, все цікавіша та цікавіша, а що це за таємниче кохання?
- Таєчко, я тебе дуже люблю та ціную, ти дуже добра подруга. Але давай поки це залишиться в таємниці, бо поки я ще сама до кінця ні в чому не впевнена, як тільки, що ти будеш знати перша.
- Ох, Литвин, скільки компліментів у бік моєї скромної персони. Ви мені лестите. Дивися ловлю на слові, я маю знати все перша.
- Обіцяю. Ти і тільки ти!
За моєю відвертістю час пролітає на одному подиху. Коли бачу знак «Біла Церква» на обличчі з’являється посмішка. Дім мій рідний дім, як же я сумувала. Тепер цілих два дні я зможу насолодитися рідними краєвидами, маминим теплом, бабиними повчаннями.
Коли автобус зупиняється, а водій оголошує, що це кінцева зупинка. Ми з подругою не поспішаємо виходити, чекаємо поки всі пасажири вийдуть, а потім ми, щоб не створювати затору, всі встигнуть, а ми нікуди не поспішаємо. Хоча я вже якомога швидше хочу опинитися вдома.
- Ну, що Ковалевська, оглядайся, це Біла. Місто у якому я виросла, ходила до садочка, школи, де працює моя мама та баба. Одним словом, де зароджені мої корні.
- Ось, отже, як виглядає місто, де народжуються таки розбишаки, як ти Литвин – пирскається Таєю, а я за нею . Ми сміємось голосно, не приховуючи емоцій. І за це я дуже люблю подругу, бо вона зі мною на одній хвилі.
Забираємо багаж та чекаємо таксі, яке я за раніше викликала для нас, але воно запізнюється, це й дивно, я б здивувалась, якби воно вчасно прийшло, а так, все добре. Коли я з одним рюкзаком мені легко я не набирала речей, а от подруга з валізою ніби зібралася не на два дні до мене , а на місяць.
- Як не важко? – запитую, коли подруга тащить свій багаж.
- Ні, і не смійся.
- Все не буду, просто не розумію навіщо стільки набирати?
- Тобто навіщо? Тут все найнеобхідніше.
- А ну якщо найнеобхідніше, тоді я зрозуміла.
- І я ж за те.
- Це був сарказм – сміюся.
- А мені ось не до жартів, краще б допомогла – говорить подруга, коли нам, щоб дійти до автомобілю треба піднятися сходами.
Допомагаю дівчині. Вона бере свою валізу зпереду, а я тримаю ззаду так і піднімаємо, цими п’ятьма сходами.
- Хух, я вже і втомилася – видихаю – Втомлюєш , ти мене – дивлюся на подругу.
- Я? – та лише кліпає.
- А хто ще? Ти тут когось поряд бачиш, а ?
- То, тут треба глянути хто кого втоми, всю дорогу мені бубніла, рот ні на хвилинку не закрила.
- Ах, так значить, тепер буду ще більше говорити – посміхаюся – А ось і таксі – Розміщуйте,Таїсія Денисівна свою п’яту точку – навіть двері для подруги відкриваю. Та ж звичайно сідає, а я слідкую за водієм, який кладе до багажника Таїсину валізу.
Під моє бубніння, доїжджаємо швидко до потрібного будинку. Вже шоста вечора на дворі вже темно, так що і власних рук не бачу. Біля будинку вуличний ліхтар освічується та і вся вулиця в нас добре оснащена. Розраховуюся з водієм. Забираємо речі подруги та прямує до потрібних воріт. Відкриваю фіртку та полегшено видихаю. Я вдома. Чую гавкіт Туза, але не можу зрозуміти, де бо він не біжить як навіжений завжди.
Тая плететься позаду мене до будинку, садові ліхтарі освічують нам дорогу. Прохолодний вітер віє нам у обличчя.
- Гарно, тут у тебе – чую позаду голос подруги.
- А, ти, що думала, вдень ще гарніше.
Далі чую шурхіт вхідних дверей. І мама, яка біжить до мене.
- Доню, як же я скучила – обіймає так, що дихати важко, як же мені не вистачало цих обіймів.
- І , я - розриваю обійми – Мам, знайомся це Тая – моя найкраща подруга.
- Олена Юріївна, але можна просто Олена – звертається мама до Таї та обіймає її.
- Приємно познайомитися, Олено – Тая розпливається у посмішці – Вибачте за мою скромність, а що це у вас так смачно пахне .
- Ох, дівчата, заговорили ви мене. Це ж пиріг в пиріг в духовці. Я побігла , Олю, а ти забирай гостю швидше я поки на стіл накрию та чекаю на кухні – мама зникає у будинку.
Допомагаю знову дівчині підняти валізу сходами.
- Оце, мої хороми – говорю дівчині, коли ми переступаємо поріг моєї кімнати, де все таке рідне та знайоме для мене.
Швидко перевдягаємось та прямуємо на кухню звідки чути неймовірні аромати. На кухні накритий стіл, де присутні всі мої улюблені страви.
- Сідай – говорю Таї, коли та на мене зиркає. Розміщуємось за столом.
- Зголодніли з дороги – мама ставить перед нами запечену картоплю з м’ясом та сиром. Все як я люблю.
- Ага, ще й як, я слона готова з’їсти – бурчу з набитим ротом мого улюбленого салату, подруга не відстає від мене теж смакує їжу.
- Олю, скільки разів я тобі говорили, не можна говорити з набитим ротом.
- Ну, мам, все більше не буду.
- Олю, Олю, все як завжди, коли ти вже подорослішаєш, як мала дитина – ласкаво говорить.
- А хіба, я не доросла?
- Доросла ще, яка але поводиш себе ніби мала дитина.
- Розказуйте , дівчата, як у вас справи ? – мама звертається до нас з подругою – Таю, скажи мені, як там моя Льоля вчиться?
- Ох, та вона найкраща в групі, добре вчиться – говорить Тая.
- Приємно, чути, а то в неї не допитаєшся останнім часом, все зайнята вона у нас.
- Мам, ну я ж говорила за підробіток – рідко брешу мамі, але поки невпевнена, хай залишається все моїм маленьким секретом.
- Олю, навіщо тобі той підробіток скажи мені? Хіба тобі не вистачає тих грошей, що я тобі висилаю?
- Матуся, вистачає ще й як, але я хочу самостійності. І робота ще нікому не нашкодила – говорю ласкаво та дивлюся у рідні очі.
- Льоля, Льоля, яка ж ти в мене вже доросла.
- Я, щось не розумію, то як мала дитина, а то як доросла? – посміхаюсь.
- Не заперечуй, матері – ласкаво каже вона.
- Навіть не збиралась – сміюся.
- Ой, дівчата зовсім забула, я ж ще торт зробила. Тая спеціально для тебе, бо моя Оля рівнодушна до солодкого, а ти знаю полюбляєш.
- Дякую, велике, я не відмовлюся.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вмій програвати, Рія Тас», після закриття браузера.