Читати книгу - "Моя СусІдка ВІдьма, Маріанна Ласкава"

- Ром, ось поясни, що ти  твориш, га?!

- Ти чудово знаєш причину всього цього.

- ні не знаю!

- Знаєш!

- Ну, ось навіщо ти нас обох мучить?

- це я нас мучаю?!!

- Так, ти!!

- Це не я, а ТИ моя мила і зухвала відьмочка нас мучиш! І лише ТИ одна! Це ж ти упираєшся, і вигадуєш всякі відмазки

- а я при чому??

- А до того! тому що ти уперлася що нам не можна і все! А нам можна як ти це не розумієш?

- Але в тебе є Наталі, а в мене Стас! У нас обов'язок Рома!!

- А до біса цей обов’язок та їх обох!

- Але я так не можу Рома!

- Можеш Софія!! Тому що ти не любиш його, а я не люблю її! І це не станеться ніколи, і ти це знаєш! І що наші серця з першого дня нашої зустрічі, з того першого нашого погляду були віддані один одному, і ти це теж знаєш…і що це не можна буде також змінити….

- Рома...

- Я все сказав Соф!

- Але.

- значить так, Софія Нікітіна, говорю це один раз: її я кину, тобі більше піти від мене не дам, і це крапка. Не кинеш цього гарненького і багатенького ідіота сама, втручуся, я, і це повір, буде дуже весело, і з величезним задоволенням, ти мене зрозуміла???

- ах, ти ж...

На це він притиснув свій палець до моїх губ і продовжив:

- цього разу, я просто так не здамся! Я піду до кінця. І в результаті я отримаю, що хочу….

- Серйозно?

- ТАК!

- І що ж це Дідіков?

– ТИ!

На це я просто замовкла і відвела від нього погляд, опустивши голову вниз.

Я розуміла, що він не брехав, як і те, що він це зробить, але чим це закінчитися для нас я не уявляю.

- Соф?

- Що?

- Поглянь на мене….

- Ні…

- Софія!

- Ні…

- СОФІЯ НІКІТІНА!

- О боже, та що??!! - І я зло подивилася на нього

- я серйозно про це все!

- я знаю…

- молодець, розумна відьмочка.

- з цього нічого не вийде Ром...

- Вийде!

- вони не дозволять. Вони не дадуть цьому статися….

- а хай спробують завадити…

- ох, Рома .... Вони спробують, і зроблять все так що б нічого не вийшло….і ти це розумієш як і я..

- Послухай мене Софія моя дорога відьмочка, я багато можу, у мене багато друзів і важливих зв'язків, якщо хтось ризикне тебе торкнутися, і будуть нам заважати, я покажу, на що я здатний, і ще, якщо чогось хочу, або коли хочу когось конкретного, захистити, чи зрозуміла?

- ох, Рома ....

- я задав питання!

- побачимо Ром…

- Отже, я не здамся, і тобі не дозволю цього…

- не сумніваюся….

На це він лише досить, усміхнувся, бо розумів, що я знаю, що він це зробить, але зараз я вирішила, що мені час, інакше я цього всього не витримаю, і я сказала:

- Ром, мені вже час.

- Вирішила знову втекти від мене?

- ага….

- Соф, може, спонукаєш ще?

- Не можу…

- добре, будеш на місці, напиши мені

- Навіщо? Ти ж і так дізнаєшся все сам…

- якщо ти не напишеш, та дізнаюся.

- Гаразд, хер з тобою Дідіков, добре, я напишу ... тільки відстань від мене вже!

- добре, тоді йди….

- Ну і піду! - І я встала, взяла сумочку і хотіла піти, як він сказав:

- Софія…

- що ще? - Сказала, не обертаючись, я

- я чекатиму твого повідомлення, і сумуватиму…я вже сумую….ти моя солодка відьма….

На це я просто глибоко зітхнула і мовчки пішла.

Я не хотіла , щоб він бачив мою реакцію на все це. Щоб, не сказати йому, що я теж сумуватиму, і дуже. Та на вигляд я була спокійна, але мою душу розривав пекельний біль. За що я закохалася в нього, хоча мені не можна було, за те, що доля нас з ним звела, і все вийшло з-під контролю. Що ж поплачу вдома, коли побачить лише Олі. І я швидко взяла таксі та поїхала.