Читати книгу - "Легенди Львова. Книга друга"

Баба робе крик.

Хтось туребку свиснув ї —

Та й ду мене скік!

Але ї сі так здавало,

Бо я гультяй, яких мало.

Поліцая у трамвай

Чорт якийсь приніс.

А я гіров як махнув

То го просто в ніс.

Аж му з носа закрапало,

Бенц го ше раз, бу то мало.

Скаче за мнов кумісар,

Махає ціпком.

Я наставив кулака,

А він бух! чолом.

Аж му в очах застрибало,

Бенц го ше раз, бу то мало.

В Бернардинському садку

Я сі захував

І під ружами всю ніч,

Як дитина спав.

Ранком руж ся назбирало,

Бо я гультяй, яких мало.

Так уже сталося, що вуличні пісні оспівали переважно бійки та забави, а от праця батярів для добра суспільства зосталася поза піснею. Хоча батяри, як це не дивно, мусили і на хліб заробляти. Робота, за яку бралися батяри, не вимагала особливої кваліфікації. Наймалися вони мулярами та підручними на будовах, бралися пиляти колоди і рубати їх на дрова, продавали газети, крадені квіти, крадених песиків і котиків.

Любили батяри розводити голубів. Голубів залюбки споживали. Варили росіл, пекли на рожнах. На будь-якому львівському базарі можна було побачити батярів, що торгували голубами та іншими птахами. Ловитва співочих птахів — чижиків, шпаків, дроздів, снігурів — це теж належало до батярських занять.

Де е цісар

За свій гострий язик не один батяр мусів відповідати перед законом. Так, у 1913 році один такий жартівник публічно заявив, що має в дупі самого найяснішого і наймилостивішого цісаря Франца-Йосифа. У наш час такі сміливці здобували шанс стати депутатами Верховної Ради, а тоді батяра відразу забрали до фурдигарні, себто ув’язнили.

На процесі суддя мав неабиякий клопіт. Адже для звинувачення батяра треба було повторити ті самі слова, які зірвалися з вуст оскарженого. І суддя знайшов вихід. Оголошуючи вердикт, він ужив такого каламбуру: «за поширення фальшивих відомостей про місцеперебування Його Цісарсько-Королівської Величності». Завдяки цьому кара не була надто суворою.

Каруселя

Цілком можливо,