Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

Ми дуже тихо та максимально швидко підійшли до кабінету. Там щось упало, чутність була не дуже, але в нічній тиші чути було, що там щось відбувається. Потім він торкнувся ручки дверей, і ми миттю опинилися в кухні біля холодильника, тримаючи в руках капці.

- Якщо він зараз зайде, він зрозуміє, ми бігли, так дихаємо важко, - сказав Герман.

- Я думаю про інше, він явно чогось боїться.

- Ходімо, подивимось. Не розумію, що він робить у батька у кабінеті? Та ще так таємно. Тобі не страшно?

- Взагалі ні. Тільки врахуй, у нього пістолет.

Ми підійшли до дверей, я поклала вухо до них, було чутно звук але зрозуміти що відбувається було погано.

- Шкода, що двері з гарною шумоізоляцією .

– Тсс. Там стогне хтось.

- Давай різко відчинимо двері. Момент несподіванки.

- А якщо закрито. Ходімо пити молоко і чекати, коли він вийде.

- А далі що?

- Геро, все за обставинами.

Ми тихо відкрили холодильник і наливши в келихи молоко, сиділи чекали Клима. І ось відчинилися двері кабінету і ми побачили як іде Клим без гіпсу. Він їли пересувався. Він глянув у бік відчинених дверей.

– Ви! Чого у темряві сидите? -Він зайшов і сів на стілець.- Молоко п'єте? З келихів? Давно сидите?

- Пару хвилин як прийшли. А ти чого без гіпсу ходиш?

- Розходжуся.

- Ти ідіот? У тебе перелом, він зрушить без фіксації.

- Ліза, ти переживаєш?

- Я не розумію тебе.

- А мені цікаво, -я вщипнула Германа, боячись, що він скаже зайве.

- Що тобі цікаво?

- Тобі боляче?

- Так. - Він підвівся і промовив такі ж звуки як ми чули стоячи під дверима. - Піду відпочивати. То що ви відзначаєте вночі з молоком?

- Приємну ніч, - сказав Герман.

Коли він пішов, ми теж пішли до себе.

- Що він там шукав?

- Треба подумати. І мені здається, що не знайшов. Германе, нам треба в кабінеті встановити камеру. Мені здається, він ще туди піде. Ймовірно, йому завадив біль у нозі.

– Що він там шукає, ось що цікаво. Зняв гіпс для того щоб тихо пройти. Йому щось дуже там треба знайти.

Заснути ми не могли. Я перебирала варіанти, що він міг шукати.

- Ти думаєш спати? Я буквально чую, про що ти думаєш.

- А тобі не цікаво?

- Та треба з ним просто поговорити по-чоловічому.

- І він тобі так узяв та розповів. Він причаїться. Треба самим дізнатися та тоді надавити на ного.

- Хочеш у детектива погратись?

- А що, в кохання грали, вийшло. До речі, чого в кафе ти так напружився.

- Я не сподівався тебе побачити.

- Брешеш. Причина в іншому.

- Давай спати.

- Ти мені зраджуєш?

- Ні. Ми випадково зустрілися з нею, дуже давно не бачилися.

– І мене злякався.

- Лізо, я сам не знаю, чому так вийшло.

- Гаразд, пізно, треба спати, -він обійняв, я відштовхнула його руку.

- Ти чого?

- Ти її обіймав, я маю це забути.

- Я зараз допоможу, - він почав обіймати.

- Не зараз. Ти чуєш до наших дверей хтось знов підійшов.

- Не чую.