Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Не встигаю подумати, як вчинити. Треба б вигнати нахабу, бо він адже за мою ногу лапою схопився, і погладжувати приймається. Небезпечно такого невгамовного на робочому місці тримати. Начебто нічого жахливого не робить, але у мене вже щоки горять і мурашки повзуть під колінками. Про поцілунок ще не вчасно згадується.

Скидаю зверху на нього стенд з афішею, який збиралися перед входом повісити.

- Тільки не ворушилися, - прикриваючи рот, прошу футболіста, дивлячись на те, як до мене прямує тато.

- Угу, моя турботлива Зіронько, - лунає з-під стенду басовитий голос.

Скоса перевіряю, повинно пронести. Нехай тільки спробує завчасно вилізти. Тоді що я татові скажу? Ох, краще б вигнала, тепер аж трусить.

- Доню, посади когось і сходи на обід, - тато раптом вирішив подбати.

Терміново роблю зайнятий вигляд.

- Я не голодна. Поки попрацюю, перевірю всі записи. Дуже відповідально ставлюся до своєї важливої посади. Вас теж, Самвеле Маратовичу, напевно, чекає багато справ.

Тато весело гмикає, розмахуючи шнуром від свистка.

- Та нехай почекають. Моя доня не повинна тут стирчати голодною. Он яка худа стала, - головою хитає. Ой, і стенд захитався. Можна подумати, Ведмідь мене теж вважає скелетиною. А я нормальна! Вигадують вони все. - Алько, бігом відправляйся в буфет, я зараз смикну когось тобі на заміну.

Кхе-кхе. Лунає глухе під стендом.

- Кхе-кхе! - ще голосніше відкашлююся, ніби це я тут одна. - Між іншим, я на роботі не доня, я вам Аліна Самвелівна. За інструкцією рано мені пост залишати.

Ну тато сам так казав, що у футбольному клубі він не татко, а тренер на ім'я та по батькові. Нехай і ставиться до мене, як до всіх адміністраторів, тоді не буде виганяти в буфет і всіх просити допомагати мені, а то нетямуща кровиночка втомиться.

Зараз він забув, напевно. Очі викотив.

- Ось воно як! А хто тобі ще недавно соплі витирав хусточкою? Хто тебе на конячці катав, - плескає себе по могутніх плечах. - Та я тобі навіть кілька разів робив хвостики!

Стенд знову захитався. Комусь смішно.

І тата понесло. Ще трохи й до памперсів дійдемо. Хто міняв? Як часто?

- Тато! Ой, Самвеле Маратовичу, ну це було давно.

- Еге, давно. Ти ось тут засинала, - великі долоні витягує. - Приносила з вулиці брудні камінчики і в кишені мені складала. Вірила, що вони дорогоцінні, щастя приносять. Думаєш, викидав? Усе в банці досі зберігається та каракулі теж.

М-м... стискаю губи, щоб не стогнати вголос. Як же хочеться помінятися з Дарським місцями. Там було б простіше приховати, як я червонію. Нестерпно соромно, що наша розмова не залишається особистою, що є, кому слухати. І, судячи з реакції з погойдуванням стенду, дехто не проти й взяти участь.

Та й перед татом подвійно за обман незручно, раптом би він не хотів показувати при сторонніх слабину? Тим паче при своїх підопічних. Вони ж звикли вважати його грізною скелею.

- Гаразд, тренере. Обіцяю, що ще десять хвилинок і відразу побіжу до буфету. І ти не забудь, а то тренування ж скоро.

- Домовилися, Аліно Самвелівно. Ух, як приємно звучить. Відразу зрозуміло, чия ця принцеса. Чия? Чия?

- Татова, - бурмочу, сильно шкодуючи, що Ведмедю не заклеїла вуха. - Тато, ну йди, а то раптом тебе вже шукають, бо ти тут загубився.

Тренер із задоволеним розкотистим реготом нарешті йде. Помітно, що поки в гарному настрої. Але після тренування все може змінитися. Якщо футболісти доведуть.

- Все, вилазь. Тато пішов.

- Ви впевнені, Аліно Самвелівно? - з усміхненими очима Ведмідь вибирається. - Якщо що, дозволяю в кишені до мене складати камінчики. Не соромся, все збережу. На поцілунок обміняю, - і нахабно прицмокує.

- Велика каменюка на шию підійде? - закипаю я.

- Ти гарніше за каменюку, Зірочко. Не називайте себе так. Просто застрибуй, я завжди тільки згодний!

Пф-ф…

Ну ти подумай, який знахабнілий. Мені вже заздалегідь страшно втілювати ризикований план для відкриття мітки. Треба зібратися. Подумки себе струшую.

Аліно, тримайся! З Ведмедем все треба передбачити, тоді є шанс, що вийде. Не розслаблятися, не задивлятися, не заслуховуватися.

- Ти все ще хочеш піти, куди я скажу? - поступово наближаюся до того, на чому нас перервав тато-тренер.

- Так, - впевнено киває і топить чарівною посмішкою. - Чим ти хочеш зайнятися на нашому третьому побаченні? Сьогодні все для тебе! Будь-які бажання!

Видихаю перед відповіддю, до тремтіння хвилююсь.

- Я хочу тобі зробити... масаж.

- Що-що зробити? - очища Ведмедя ще ніколи так широко не розплющувалися.