Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

Кожна казка починалася ілюстраціями на всю сторінку. Вони були кольоровими, але не дуже яскравими, в пастельних тонах. Ось малюки Гензель і Гретель, вони зачаровано дивляться на спокусливий будиночок з солодощів. Принцеса в зачарованому замку, який поріс білою шипшиною. Дивакуватий музикант зі скрипкою в руках, біля якого в'ється вовк і просить навчити його грати. Вовк біля будиночка сімох козенят. Червона шапочка з вовком.
— Чи не забагато вовків? — запитала Лів у порожньої кімнати. — Мабуть, це відображення страху перед перевертнями. Самі ж вовки на людей не нападають, якщо це не самооборона, чума чи голод, який доводить до божевілля. Але навряд чи вовки так уже часто голодували в густих лісах Німеччини.

У всіх цих казках зло неодмінно каралося. І найчастіше — шляхом фізичного знищення: Гретель спалила стару-людоїдку в печі, вовка розрубали дроворуби, звільнивши Червону шапочку та й бабусю... Щоправда, це в пізніших редакціях. У книзі Лів вовк налив кров убитої бабусі в чашку, мов сироп, а коли прийшла Червона шапочка, запропонував їй випити її. Потім і сама Червона шапочка була з'їдена. І жодного покарання для головного лиходія.
«Випити кров... — знову перечитала Лів. — Потім він затягує дівчинку (чи дівчину?) у ліжко, а далі, після милої розмови про великі вуха, очі, зуби, з'їдає її... Чи тільки кусає? Може в цьому випадку вовк навіть не перевертень, а вампір? Ні, люба, ти забагато хочеш побачити між рядками, — вона знову глянула на картинку. — Сказано тобі — вовк. Просто уособлення зла як такого, а не вампіра зокрема. Гаразд, але якщо брати за великим рахунком, — жінка закрила книгу і піднялася, щоб поставити її на місце, — всі кривдники отримують по заслугах. І з Артуром слід вчинити згідно з давніми сюжетами. Тільки де ж таке написано, щоб вбивати власного брата, в ім'я чого б там не було? — Лів сперлася спиною на шафу, ніби шукала в ній відповіді та підтримки. — Якби тільки був якийсь інший спосіб... Якби його можна було змінити... Але як? І Артур... він, немов будинок із прогнилими балками, легше знести, ніж відремонтувати».

Про все це неможливо було не думати. І Лів знала, що їй не врятуватися від власних думок, навіть якщо вона знову ввімкне телевізор або візьме якусь книгу. Якщо й у дитячих казках їй бачаться паралелі з історією брата... Від цього не сховатися. Лів вирішила, що й більше не заглушатиме чимось ззовні внутрішній потік. Навпаки, їй захотілося бездоганної тиші, щоби можна було спокійно подумати. Можливо, той внутрішній голос, який іноді нашіптує такі корисні речі (шкода, що до нього, як правило, не прислухаєшся), і цього разу підкаже мудре рішення. Наприклад, як знищити Артура так, щоби при цьому не постраждав ніхто інший. За Андре вона не боялася, щодо себе самої у неї були певні побоювання, а от ті, хто допомагатиме їм, ще зовсім невинні новонавернені охоронці, опиняться під серйозною загрозою. Адже вдвох Артура не здолати, йому, звичайно, далеко до Андре, та він теж дуже сильний. До того ж, якщо він якимось чином дізнається про плани сестри, або просто у нього будуть найменші побоювання щодо власної безпеки, може розшукати якогось чаклуна, відьму чи людей, які практикують магію, випити їхню кров, тим самим зміцнивши себе їх силою.

Лів піднялася до кімнати без вікон. Вона не була в ній до того, як Андре повів її туди розвивати сприйнятливість до чужих думок. Приміщення, в якому зовсім не було світла, та ще й із чорним килимом не викликало в неї жодних приємних відчуттів. Але, коли вона знову переступила поріг цього чорного куба, щільно прикрила двері і лягла на килим, то відчула, як її покидає напруга. Лів вдивлялася в темряву перед собою, хаос думок у неї в голові поступово заспокоювався і перетворювався на подобу злагодженого танцю. Пригадався рядок з пісні Джонні Кеша: «I see a darkness». Пісня трохи покрутилася в голові і поступилася місцем уривкам спогадів.

Артур в ніч його останнього дня народження. Енжі, маленька, заспана з розтріпаним волоссям. Андре, обличчя якого щоразу зводило від напруги, коли Лів згадувала ім'я її брата. Алессіо, прекрасний, юний Алессіо. Червона шапочка п'є бабусину кров з чашки. Артур.

«Немає в мене жодних почуттів ні до Артура, ні до Алессіо. У мене немає почуттів», — Лів заплющила очі. Знову калейдоскоп образів, але тепер вже не спогадів, поплив перед ними. Якби вона знала, що таке спати, то могла б назвати їх короткочасними снами. Спочатку Місяць за кілька хвилин змінив свою форму з серповидної на круглу, потім жінка побачила пляж, весь мерехтливий вогняними халцедонами в сонячному світлі. Вони сяяли так яскраво, що їй інстинктивно захотілося заплющити очі, але вони й так були закриті. Каміння змінилося новими кадрами — чорнильно-чорний ворон змахував величезними крилами, набираючи висоту. Його очі палали червоним. З дзьоба крапала кров. Там, де багряні краплі падали на землю, трава вигорала, лишаючи по собі тільки темні земляні діри. Лів стало моторошно від цієї картини, але вона не могла зупинити або змінити її. Ворон злітав усе вище і вище, поки не загубився десь у хмарах. Лів абсолютно чітко бачила, що вони були білими, як вата, і формою нагадували милих слоників. Але, як тільки птах досяг їх, вони почали темніти, розростатися, доки не затягли мороком все небо. Десь вдалині почав гуркотіти грім. Лів спробувала розплющити очі, але нічого в неї не вийшло, повіки ніби склеїлися між собою. Гуркіт грому наближався, вогняний батіг блискавки розрізав чорноту неба. Ворон знову з'явився в полі зору. Важко було розібрати, куди він летів, усе довкола здавалося однаково сіро-чорним. Несподівано перед птахом з'явився стрімкий кам'яний виступ, і ворон приземлився на нього. Він почав безтурботно чистити пір'я, наче гроза його анітрохи не турбувала. Але в тих місцях, де дзьоб торкався пташиного тіла, виступала кров. І незабаром Лів зрозуміла, що ворон клює сам себе. Спочатку тільки до крові, потім все сильніше і сильніше, поки дзьоб не почав виривати шматочки м'яса. Лів хотілося скрикнути, але голос, як і очі, не підкорявся їй. Грім пролунав черговим гуркотом, блискавка ще раз осяяла небо. І почався дощ. Кривавий дощ. Замість кришталевих крапельок води на землю полетіли важкі густі краплі крові.