Читати книгу - "Усі їхні демони, Поліна Кулакова"

Леся рюмсала, обіймаючи собаку. Діма відштовхнув їх углиб кімнати й розгублено спостерігав, за вітчимом. Ось той схопив із вішака Ладин повідець — металевий ланцюг зі шкіряною петлею на кінці — й узявся щосили шмагати ним сусідку. Кров з-під сріблястих ланок бризкала увсебіч, заляпуючи стіни, підлогу й вітчима, та він не зупинявся. Здавалося, усе довкола зробилося червоним.

Десь тоді Діму знудило. Блював собі просто під ноги, а перед очима йому поставало дещо інше — квартира Гоші поночі в четвер... і кров... багато... дуже багато крові на килимі, дивані... скрізь...

Баба Марія знову отямилася й заволала нелюдським голосом:

— Памагітє!..

Покривавлений ланцюг укотре опустився на її лице. Очі, оточені глибокими зморшками, залляло гарячою кров’ю.

— Убівают!.. — стара якось спромоглася перевернутися на живіт й повзла до дверей.

— Заткнися!!! — роз’ятрений чоловік гепнувся навколішки, схопив повідець обома руками й накинув на шию скривавленій та побитій сусідці. Чимдуж затягнув його й уперся одним коліном їй у спину.

Діма чомусь ніяк не збагне, що відбувається. Він бачить, як бідолашна баба Марія розмахує руками, клекоче, задихається й нарешті завмирає, та хлопець нічого не може вдіяти, він наче не тут. Вирячені очі жінки вилазять з орбіт і впиваються скляним поглядом кудись у стіну, де поволі відшаровується шмат старих шпалер, Діма ж натомість бачить залиту кров’ю ванну на «хаті»; він бачить, як чийсь висолоплений язик, прокушений до крові, випадає із роззявленого перекошеного рота, мов незграбно пов’язана краватка. А далі перед ним постає бліде й перелякане обличчя Коня, який тремтить на покривавленій підлозі, на тому ж місці, де кілька годин тому сидів Діма і слухав «Нірвану»; а баба Марія все мовчить; у вухах Діми ця моторошна тиша обертається на постріл, опісля гойдається як брижі на воді під заколисуюче муркотіння річки.

— Мамо!..

Коли Леся з Ладою кинулись у двері, Діма стрепенувся і прийшов до тями. Тим часом вітчим посунув до великої кімнати, де ховалася їхня мама.

— Стій! — гукнув Діма до сестри.

Але дівчинка, засліплена страхом, вискочила в передпокій. Коли дитина наблизилася до скривавленої й вочевидь уже мертвої сусідки, озвірілий чоловік майже виламав двері вітальні. Діма знав, що зараз буде...

Хлопець зірвався з місця. Перестрибнув через власне блювотиння, яке розтікалося порогом, однією рукою схопив сестру та рвонув з нею до виходу. Тієї ж миті Лада накинулася на вітчима й учепилася зубами йому в ногу.

— Ладо! — скрикнула крізь сльози Леся, побачивши, як тато Вітя ногою відкинув її собаку до стіни.

За мить Діма силоміць виволік сестру в під’їзд, а звідти — на вулицю.

— Там Лада! — дівчинка несамовито верещала. — Дімо, там Лада!..

Хлопець теж плакав, але мовчки. Опинившись на вулиці під холодним дощем зі снігом, нарешті відпустив сестру. Важко дихаючи, нахилився до неї, обхопив її голову обома руками й прохрипів:

— Стій тут.

А тоді кинувся у підвал.

Цього разу Леся послухалася брата. Стояла нерухомо, доки крижаний дощ заливав її благенький хатній одяг, босі ноги потопали в темній калюжі. Довкола — чорнота. Лише бліді жовті вікна байдуже світилися, та Леся знала — ніхто з людей, котрі ховаються за вікнами, не врятує їх від демонів, що лютують у них вдома. Навіть крізь зачинені вікна до Лесі долітали крики мами й тата Віті. І тут її ніби щось затиснуло й почало викручувати — вона більше не чула, щоб гавкала Лада.

Діма повернувся швидко. Вибіг нагору сходами з підвалу й за три кроки опинився поряд з Лесею. Вона хотіла було кинутися в обійми брата, але той оминув її і рушив до під’їзду. В руках стискав щось чорне і велике. Леся кинулася за ним.

— Будь тут! — гаркнув до сестри.

Дівчинка відсахнулася й застигла. Лице Діми теж було загрозливо блідим, а сльози, що рясно котилися з його очей, химерно виблискували у світлі з вікон. А тоді він зник у темряві під’їзду. Леся обхопила себе руками за плечі й нарешті додумалася сховатися від дощу під дашком під’їзду. Вона тремтіла.

Мама верещала.

Леся міцно заплющила очі й почала скоромовкою казати молитву. Образок зостався вдома, але дівчинка добре пам’ятала слова бібліотекарки — «Отче Наш» порятує. Під під’їздом було безлюдно. Дивно, бо зазвичай пияки шикувалися тут у чергу аж до глибокої ночі, а сьогодні чомусь не було нікого, крім наляканої Лесі. Вона замерзала й уже ледь трималася на ногах. Тому ніхто, крім неї, не почув, як до материного вереску долучився крик її брата. А тоді, коли вона почала казати «Отче Наш» утретє, щось гучно гримнуло.

За мить знову запала цвинтарна тиша...

Розділ 36

Після слідчо-оперативних дій у лікарні на Матейка, поліція не виявила нічого — син Топольного не виходив з лікарні — принаймні не там, де були камери відеоспостереження. Також Назар не побачив, аби його власний син і той незнайомий хлопець покидали приміщення. Тривога роздирала слідчого зсередини — невже його Костя причетний, невже він злигався з Григорієм Топольним і допоміг йому втекти з лікарні через якийсь інший вихід? У голові Назар уже склав докупи прогули сина, його дивну поведінку останніми днями й оті незрозумілі короткі телефонні розмови. І стало страшно. По-справжньому страшно, що його малий причетний до вбивства... Звісно, про свого сина Назар мовчав перед колегами, не міг допустити, аби малого запідозрили чи заарештували, доки він сам в усьому не розбереться.

Кілька разів поспіль телефонував синові, але той уперто ігнорував виклики — не відповідав узагалі або скидав дзвінки. Назар написав йому в телеграм, тоді надіслав звичайну СМСку з проханням перетелефонувати. Але на повідомлення Костя вже не реагував жодним чином. Назару не лишалося нічого — хіба мовчки чекати, куди приведе розслідування.

Зрештою поліцейські зійшлися на тому, що Григорій Топольний утік з лікарні через пожежний вихід, або через підвал, або ж скористався технічними дверима на першому поверсі. Характерні для серйозної бійки травми й підозріла втеча хлопця схилили слідчих до висновку, що саме син Топольного є головним підозрюваним. Група крові, яку встановили під час госпіталізації непритомного пацієнта, збігалася з кров’ю його батька, а відтак і з