Читати книгу - "Заблудлий, Джейн Гарпер"

— Слухайте... — Саймон глянув у бік кухні, звідки чувся брязкіт тарілок, які переставляла Кейті. — Я неправильно повів розмову. Ви нас не знаєте, я це розумію. Але хай що сталося з вашим братом... — Саймон ще стишив голос. — Непокоїтися вам слід не через нас із Кейті.

Нейтан нахмурився. Чоловік був такий непередбачуваний, що неможливо було його зрозуміти.

— Про що ви? Мені слід непокоїтися через когось іншого?

— Ну, може, не зовсім непокоїтися...

— Ви ж так сказали.

— ...знаю, я хотів сказати, якби вам слід було...

— Заради Бога, приятелю, вже або кажіть, або ні.

Саймон ковтнув, і його борлак підстрибнув.

— Я чув, як Кемерон сварився. З Гарі. За тиждень до смерті.

— І? — зронив Нейтан, не знаючи, як ще на це відповідати.

Знадвору почувся далекий голос, який кликав його на ім’я:

— Нейтане!

Ільза. Нейтан обернувся на голос, але тут-таки примусив себе знову зосередити увагу на Саймоні.

— Просто подумав, що вам буде цікаво, — говорив Саймон. — Якось увечері Гарі збирався вимкнути генератор. Я почув їх з фургона. Нічого конкретного, я не старався підслухати, але сварка, без сумніву, мала місце.

— Нейтане!

На дерев’яних сходинках веранди загупали Ільзині чоботи.

Саймон підступив на півкроку.

— Слухайте, мені здалося, Кемерон був роздратований. Я ще таким його не бачив. І Гарі теж сердився й казав, що він прожив тут понад сорок років — більше, ніж Кемерон. Якось так: «Я знаю про все, що тут коїться, більше, ніж ти гадаєш».

— І що б це могло означати?

— Не знаю, — знизав плечима Саймон. — Але на цьому сварка й обірвалася. Здається, Гарі зразу пішов геть. І я про це й не думав би, але...

Він не договорив, бо в кінці коридору відчинилися сітчасті двері. На порозі в прямокутнику світла з’явилася Ільза.

— О, добре. Ось ти де, — сказала вона трохи засапано. — Гарі нема поблизу. Ти вільний? Потрібна допомога.

— Так. Одну секундочку, — мовив Нейтан і обернувся назад до Саймона. — Але що? Тільки швидко.

— Але Гарі про це нікому не обмовився.

Розділ 21

Три кілометри тому вони з’їхали з траси, й тепер Нейтанова машина підскакувала на нерівній землі.

— Сподіваюся, воно ще не вирвалося, — сказала Ільза, коли оддалік у полі зору з’явилася загорода.

— Ага.

Нейтан теж на це сподівався. Одна справа — коли нога просто заплуталася у дроті з огорожі, а ловити теля, яке бігає, обмотане дротом, це справжній геморой.

— Ось воно. Бачу, — вказала Ільза крізь закурене лобове скло. Це були перші слова, якими вони обмінялися за п’ятнадцять хвилин.

На сидінні між ними лежала розгорнута й забута Кемеронова листівка. «Пробач».

Нейтан оглянув стадо. Почувши гуркіт мотору, корови нашорошилися й майже одностайно, хвилею, зрушили з місця. Лишилася єдина тварина, яка спостерігала, як її теля бореться з дротом, у якому заплуталася його задня нога.

— Я побачила, коли їздила верхи, — пояснила Нейтанові Ільза ще в коридорі. — Не мала ніяких інструментів, щоб його звільнити.

— Ясно, — озвався тоді Нейтан. В ідеалі такою проблемою все одно повинно займатися двоє людей. — Дай мені хвильку. Зустрінемося біля твоєї машини.

На мить Ільза завагалася.

— Моя не на ходу. Візьмемо твою?

— Гаразд. Ключі на сидінні.

«До речі, а де Ільзин бездоріжник?» — подумав Нейтан, проводжаючи її поглядом. Відколи приїхав, він ще її машини не бачив.

Нейтан записав у журнал біля телефону, куди вони їдуть, і нашкрябав записку для Зандера. Глянув на Саймона, який досі стовбичив у коридорі.

— Ви впевнені, що чули саме сварку між Кемом і Гарі? — спитав Нейтан. — Не намагаєтеся посіяти незгоду?

— Ні. Ні! Навіщо це мені?

— Ви нікому не казали? Бабові чи ще комусь?

— Ні.

— А чому ні?

— Баб і Гарі, здається, тісно дружать.

— Гарі тут з усіма дружить.

— З вами не так. Ви трохи... — Саймон стенув плечима. — Бог з ним. Слухайте, я не дуже близько знав Кемерона, але він добре з нами обходився. І мені хочеться вірити, що я — гарна людина, — поглянув він на Нейтана. — І я ставлю на те, що ви також.

Нейтан не знав, як на це відповідати. Зрештою він відвернувся й рушив за Ільзою надвір, лишивши Саймона проводжати його поглядом.

Ільза вже завела машину й пересіла на пасажирське сидіння. Нейтан заліз у салон, з полегшенням відчувши, що кондиціонер увімкнений. Вони виїхали на довгу під’їзну доріжку. Вперше заговорили, тільки коли будинок залишився далеко позаду.

— Ільзо, я знайшов дещо від Кема...

— Про що це ви розмовляли з Саймоном?..

Заговорили в унісон, й Ільза нахмурилася.

— Що ти сказав? — перепитала вона. — Щось від Кемерона?

Нейтан дістав із задньої кишені листівку, й Ільза буквально вихопила її в нього. Пояснюючи, як саме вони з Зандером знайшли листівку й родинну світлину в рамочці, Нейтан не відривав очей від дороги. Минали довгі хвилини, а Ільза все сиділа, похиливши голову та втупившись перед собою, а на обличчя їй спадало волосся.

— Ільзо... — нарешті не витримав Нейтан.

Прочистивши горло, вона впустила листівку на сидіння, неначе більше не могла її торкатися.

— Усе гаразд. Зі мною все гаразд. Не знаю, що тобі й сказати. З кожним днем... — вона скуто хитнула головою, — з кожним днем я почуваюся так, неначе менше й менше розумію власного чоловіка.

Більше не розмовляли, допоки не доїхали до стада.

Нейтан зупинився оддалік, щоб не розхвилювати ще більше теля і матір, яка чекала на нього. Вилізли з машини, і Нейтан, відчинивши задні дверцята, почав копирсатися в торбі з інструментами. Знайшов кілька гострозубців різного розміру й, озирнувшись, побачив, що Ільза стоїть неподалік, спостерігаючи за ним. З того, як метнувся її погляд, він зрозумів, що дивилася вона не на нього, а попри нього. На заднє сидіння його машини, де колись давним-давно, мільйон років тому, вони провели разом ніч. Захряснувши дверцята, Нейтан рушив до теляти. Тваринка сторожко спостерігала за його наближенням. Мати напружилася й почала метляти хвостом. Решта стада витріщилася на них.

— Кажуть, саме так загинув скотар, — тихо промовила Ільза. — Його затоптало перелякане стадо.

— Справді? Ні... — почав