Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

Перший день був наповнений справами. Я «вливалася до процесу», аналізувала документи, спілкувалася з головами інших відділів, навіть провела нараду, на якій і дізналася, що, власне, відбувається. Крім запуску нової інноваційної моделі дивана, бос усі свої сили вклав у новий проєкт для «Макс компані». 
Просто шикарний, цікавий, неймовірно захопливий проєкт! Я більше двох годин просиділа за розгляданням дизайну моделей. Хто б міг подумати, що буде попит на стільці-гойдалки для конференц-залів? А величезні дерев'яні дерева зі шпаківнями для холу? Офісні меблі всі теж нестандартні, зроблені модулями, які можна збирати як завгодно, будуючи і великий стіл з шухлядами, і зовсім маленьке робочий простір. 
Безліч дизайнерських рішень, які ніде раніше я не бачила! Геть нове бачення геометричних фігур і заворожуючі плавні лінії, які могли вигинатися зовсім несподівано. Я, напевно, взагалі б цілий робочий день тільки й робила, що роздивлялася столи, стільці, крісла, лавки та стелажі. Лише завдяки зусиллю волі я змогла закрити папку від дизайнера і зануритися у світ цифр і нудних договорів.
Зате ввечері, коли я сконтактувала з босом по скайпу, була повністю готова доповідати. Навіть накидала собі тезисно на аркуші головні моменти, щоб нічого не забути і нічого не проґавити.
І не дарма! Бо всі думки вилетіли з голови, варто було тільки побачити Костю. Я, дурна, не зняла офісного костюма і волосся зібрала в пучок, а от мій бос мав надто домашній вигляд. Тонка футболка обтягувала прес, а короткі рукави демонстрували сильні руки. Спортивні штани не сковували рухи господаря, тому він сидів розслаблено. Йому явно було зручно, на відміну від мене. 
Мені ж спокою не давало його ще вологе від душу волосся. Так кортіло вдихнути аромат його парфумів і провести рукою, зариваючись пальцями в короткі локони. Я неусвідомлено облизнула губи, привітавши начальника, і чоловік разом підібрався, нахилився вперед, ближче до екрана, і пильно подивився на мене. Колір очей Лісоруба темнів, у погляді можна було легко розгледіти збудження. 
Ми замовкли, так і не почавши розмову. Та й що тут казати? Я вся палала, бажаючи його дотиків, пестощів, мріючи про поцілунок. Той, який він подарував мені на прощання, був занадто багатообіцяючим. 
Тіло бажало продовження, я сама хотіла більшого. Тепер поцілунків мені було мало і розмови теж. Мені хотілося Лісоруба, цілком особисто мені в руки, перев'язаного подарунковим бантиком, що належить лише мені одній. Цілковито!
Ці думки й остудили мене, повернули з небес на землю. Мої фантазії - це мрії дурної, закоханої дівчинки. Реальність така: він мій бос, мільйонер і, так, відчуває до мене чоловічий інтерес, але я для нього не більше, ніж моя мати була для батька. Такі як вони не одружуються з такими як я. І взагалі, кому потрібен цей шлюб? Я ж на кар'єру націлена, так? Тож зібралася, Синичкина, і уперед!
Струснувши головою, я взялася до доповіді. Чіткої, але ґрунтовної. Балакала без упину.
Спочатку бос мовчав, а потім пішов робочий процес. Ми разом накидали план на завтра, я зробила позначки, куди зателефонувати, кому що показати, що і де проконтролювати, і які документи кому на підпис відправити.
- Ель, як там Ліда і Ніна? - запитав під кінець розмови чоловік.
- Нормально. Ніна вже завтра повернеться на роботу, а от Ліди тиждень, а може й два не буде. Її поклали в стаціонар, але начебто все під контролем.
Я посміхнулася. 
- Добре. А Григор'єв? Не ліз до тебе?
Ось тут я запнулася, не знаючи, що й казати.
- Еля!
- Він ще не з'явився на роботі.
Костя насупився:
- Ніна, виходить, завтра вийде, а Федір Степанович прогулює? Я ж розмовляв із ним. Не розуміє по-людськи зовсім. Доведеться шукати нового голову відділу.
Кар'єристка в мені захлопала в долоні. Навіщо шукати? Я ж є! Ось яка виконавча, професійна і взагалі!
- Готуйся після Нового Року йти на підвищення і шукай собі заміну.
-  Дійсно?
Боже, що я кажу?! Де моя незворушність? Стресостійкість і все таке... Чи не я всього кілька секунд тому подумки пропонувала себе на це місце?
- Якщо ти не хочеш... - протягнув Дроворуб, усміхаючись.
- Хочу! - тут же вигукнула я.
Досить знущатися наді мною.
- Чудово, а чого ти ще хочеш?
Бос посунувся ближче. Його посмішка розтягнулася на половину екрана, а в очах іскрилися смішинки і... бажання. Темне, тягуче, що тягне за собою, змушує коліна підгинатися, а повіки заплющуватися, щоб віддатися йому, підкоритися.
- Спати хочу! На добраніч, Костянтине Веніаміновичу!» - скоромовкою сказала я і скинула виклик скайпа.
Ось це поговорили, провели робочу нараду. Мама дорога, а попереду ще цілий тиждень таких вечорів!
___
Інфо по виходу всіх книжок з графіком у тг- каналі https://t.me/aretelinabooks