Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

- Тримай, подруго! - Ніна передала мені наказ із відділу кадрів.

Підписали! Ура, тепер можна замовляти квитки і летіти до мами. Слідом за радістю прийшла розгубленість. А Костя?

Ось вже чотири дні ми щовечора розмовляємо з ним по скайпу про роботу і не тільки. Але він не порушує тему нововідкритих обставин нашого знайомства і не будує планів на приїзд. Хоча я вчора кинула вудку, розповідаючи про зустріч із Кріс та її плани на Новорічні свята. Костя відмовчався, а потім і зовсім перевів тему на новорічний корпоратив, попросив перевірити все. Та наша Раїса Дмитрівна - голова кадрового відділу, - їх цілу вічність організовує і завжди з шиком і блиском! Щоразу придумує щось нове і незвичайне. Що її контролювати? Та й не самогубець я, щоб узагалі заїкнуться про таке.

Річ, звісно, зараз не в офісних реверансах, а в тому, чи маю я порадитися з босом щодо вже підписаної відпустки?

Це питання турбувало мене цілий день і все сипалося з рук. Ніна не витримала і вигнала мене в лікарню до Ліди, провідати «бойову подругу». Усе одно користі від мене немає, на носі вечір п'ятниці і дивитися на мене таку їй уже лячно.

До Ліди їхати не було бажання. Не такі ми й близькі друзі, атмосфера лікарні мене завжди лякала, а натовп вагітних... я завжди почувалася незатишно в такій компанії. Здавалося, що всі дивляться осудливо на мій плоский живіт і подумки скандують «Спалити відьму!»

Дзвінок від Кріс став порятунком! Я вже поспішаю, моя красуне!

Красуня ревіла білугою, витираючи потоки сліз і шморгаючи червоним носом.

- Кріс, - я сіла поруч із подругою і обійняла її. - Що сталося? На роботі проблеми? З квартири виганяють? Гаманець вкрали?

- Ель, ну за що вони так зі мною? Мати дзвонила - висловлювала невдоволення, що я їх залишила, на свято до них не збираюся. Але ж Новий Рік - це родинне свято, а яка там сім'я? Ну скажи мені?

- Тихіше, маленька моя.

Я погладила її по голові.

- Як уявляю, що повернуся в те місто, в той дім. А за стіл один як із ними мені сідати? Мені, що, дивитися, як Рома Мар'яшу обіймає, цілує, як вони Арішку на руках гойдають і розповідають свої плани на майбутнє?

- Ні! Поїхали зі мною в Іспанію! Мені там знаєш уже скільки наречених чекают? Я поділюся! Для подруги мені взагалі нічого не шкода!

- Іди ти... - беззлобно відмахнулася Кріс. - Мені тільки наречених і не вистачає зараз.

- Тоді просто розвіятися. Походимо по кав'ярнях, погуляємо містом, у магазини зазирнемо, а?

- Я б із радістю, але в мене навіть закордонного паспорта немає, - зітхнула подруга. - А ти до мами просто так, на свято чи...

- Чи, - важко зітхнула тепер вже я. - Вона каже, що є серйозна, не телефонна розмова. Я, звісно, жену геть погані думки, але вони все кружляють і кружляють в голові, не дають спокою і пригнічують.

- На роботі відпустку дали?

- Дали.

- Ти квитки замовила?

- Ще ні.

- То чого ти чекаєш? Переддень Нового Року ж! Не улетиш потім.

І справді, не відлечу. З мамою поговорити вкрай треба, відкладати ніяк не можна. Якщо знову недуга повернулася, то час іде на дні. Я ковтнула клубок у горлі. Перед очима пронеслися картини минулого і мама - бліда подоба себе, майже прозора, із синцями від крапельниць, із мішками під очима, у хустинці...

Ні, жодних сумнівів! Я повинна летіти, а Костя... з ним ми поговоримо пізніше, якщо він сам зацікавлений у цій розмові.

Лісоруб

Я впахував, як проклятий. Бігав від інстанції до інстанції, показував ліцензії, дозволи на вирубку лісу, приймав перевірки і проводив їм екскурсію, щоб вони могли переглянути все! Так я технічні паспорти на всі машини їм показав, і страховки, і звітність по працівниках повну надав, виписки всі які можна і не можна.

Але виробництво все ще стояло. Ні, хабар ніхто не просив і не взяв би. У ці хвилини я дуже шкодував, що я не на батьківщині. Додому хотілося жахливо, а бачити щовечора Елю і не мати можливості доторкнутися до неї, поцілувати - і зовсім скидалося на садомазохізм. Ніколи не помічав за собою таких захоплень.

Учора кароока почала розмову про Новий Рік, і я з жахом зрозумів, що до нього залишилося якихось десять днів! Я нічого не встигаю! Точніше, тут-то я закінчу, а ось поговорити з Елею, підготувати свято і купити подарунки рідним та одній колючій впертюхій упертюхці - точно ні.

Кинути все і полетіти до Києва, не вирішивши проблеми, я теж не міг. Ось і потрапив у пастку. Я навіть не міг сказати Елі, що планую зустрічати новий рік із нею. Раптом усе зірветься і я не встигну повернуться? Тому мовчав.

Ловив її уважні погляди. Помічав як дівчина хоче щось сказати, але закушує губу й опускає погляд донизу, зупиняючи себе, і мовчав.

Дурень!

- Костянтине Веніаміновичу, у мене з двадцять четвертого відпустка. Я передам усі справи Ніні?

- Як відпустка? Еля, ви мені зараз на роботі потрібні. Давайте відпустка у вас буде, коли я повернуся?

Я ось цілком не проти цю відпустку провести разом! Чудова думка! Як я сам про неї не здогадався? Відвезу свою кароочку куди-небудь, де сонце, море... або, навпаки, в гори, будемо кататися на лижах!

- А ти чому надаєш перевагу, морю чи горам? - тут же поцікавився я, щоб знати, які країни переглядати.

- Я не можу пізніше. У мене квиток на двадцять п'яте в Іспанію, до мами. Вона мене вже чекає.

Ми кілька секунд дивилися одне на одного. Що ж, уже нічого не змінити. У Елі запланована відпустка, куплені квитки і плани провести новий рік у тісному сімейному колі, а я в це коло не входжу. Ба більше, навіть зараз не знаю, чи встигну приїхати до свята в Україну.

- Так, передайте справи Ніні, - нарешті знайшовся я.

- Дякую, - прошепотіла дівчина моєї мрії і відключилася.

Мені теж хотілося відключитися. Набридло до біса все! І робота ця, і сніг із морозом, а головне, що я тут, а вона там і вже тікає від мене. Вислизає з рук!