Читати книгу - "Клуб убивць, Макс Дикий"

Коли мене буквально виштовхують з машини, начальник охорони каже:

— Якщо твій дружок пустить в хід ту інформацію, я дістану тебе з-під землі. 

— Не пустить, — кажу я, обтрушуючись від пилюки. — Можеш не боятися…

— Ви — копи? — він дивиться мені прямо в очі. 

— Це не має ніякого значення, — я знизую плечима. — Сподіваюся, що більше не побачу вас, а ви — мене…

— Взаємно, — він киває. — Бо якщо побачу біля шефа — я вбʼю тебе. 

Я вже нічого не відповідаю. Беру свою сумку, яку викинули вслід за мною. і кульгаю по дорозі. Болить не тільки ребро, а й здається, усі кістки після того, як мене добряче потрясло у багажнику. Але головне — що мені вдалося вибратися звідти. 

Я беру телефон і набираю Даню.

 — Я вже завершив свою роботу, — кажу, почувши його голос. — Треба зустрітися, поговорити про всяке різне.

— Так, давай зустрінемось. Підʼїду, куди скажеш, — з готовністю відповідає той... 

***

Ми зустрічаємось недалеко від відділку. Даня одразу помічає, що зі мною щось не так:

— Тобі треба до лікарні. Як ти взагалі звідти вибрався? Мені взагалі не писав весь цей час. Я вже думав, в тебе забрали мобільний. Але коли підʼєднався до камер, побачив, що в тебе все окей і не став писати. 

— Та нічого. полежу трохи і все минеться, — кажу я. — Треба передати це відео Дену. Давай підемо до нього разом. Я не хочу казати, звідки його взяв, то скажу, що це ти зробив запис. Він повірить. 

— Добре, я не проти, — погоджується Даня. — То що, зараз до відділку? Але розкажи хоч в двох словах, що сталося…

На шляху до відділку я розповідаю Дані про все що відбулося. І про смерть дівчини, і про те, як Адм скачав для мене ті відео… А потім і про те, як Адм запропонував мені допомогу і витягнув мене з того будинку. 

— Якщо твій шеф дізнається, як ти звідти вибрався, то точно відсторонить тебе, — резонно каже Даня. 

— Як тоді мені розповісти йому? Просто, що вдалося втекти? Без особливих подробиць?

— Певно, що так. Але що ти збираєшся робити? В тебе є докази, значить, треба форсувати арешт Султана? Адміністратор дав не так багато часу… 

 — Треба показати відео вбивства дівчини, і запропонувати провести обшук у будинку і допитати тих жінок, які там знаходяться…

***

Ден переводить здивований погляд з відео на нас:

— Цього має вистачити. Блискуча робота. Ми відкриємо справу зараз же, думаю, ми зможемо взяти його під арешт без права застави аж до самого суду! — його голос звучить дуже задоволено. — Але твоя втеча… Я дивуюсь, як ти вижив! Там же купа охорони!

— Більшість із них поїхали з господарем на якусь зустріч, — кажу я. — Я знав про це, тому й запланував втечу саме на сьогоднішній день.  Вибрав час, коли всі вечеряли, зараз темніє рано, тож це був ідеальний момент. 

— Блискуче, але все ж ризиковано, — він хитає головою. — Ти міг постраждати. Віта і так мені всі мізки проїла про цю твою "роботу під прикриттям" і те, що це надто небезпечно. Міг би просто дочекатись вихідного… Хоча, після того вбивства, я розумію тебе. Я б, певно, теж не зміг залишатися в такому місці і просто спостерігати. Та все ж ти міг хоча б звернутись до нас за допомогою.

— Мені хочеться, щоб його швидше притягли до відповідальності. — кажу я. — Якби ще хтось із жінок постраждав, то мене б мучила совість, що це сталося через мої зволікання. Про те, щоб звернутися за допомогою, якось не подумав… Наступного разу обов’язково звернусь. 

— Даню, тебе там в кіберполіції ще не сварять, що ти занадто багато часу займаєшся справами конкретно нашого відділку? — тепер вже шеф дивиться на Даню. — Мені здається, ще трохи, і я матиму найняти тебе до нас!

— Ну, я швидко справляюсь з поточними справами там, — відповідає той. — Час є. Але мені дійсно цікаво розслідувати цю справу разом із Ніком.

 — Без Дані не було б цих доказів, — я киваю на ноутбук, де завмерло зображення із тільки що переглянутого відео. — Бо я сам не вмію працювати з камерами. Тому це його велика заслуга, що ми можемо ухопити за жабра цього Султана!

***

— До речі, а як так вийшло, що вся охорона і "бос", поїхали в потрібний тобі момент? Не бачиш в цьому якогось підвоху? — запитує Даня, коли ми вже йдемо від Дена. — Це Адмін влаштував?

— Не думаю, що він влаштував те, що ті поїхали. Це просто співпало, і він вирішив скористатися слушним моментом для втечі. 

— Напевно, — погоджується Даня. — То що, який наш план? Як ми прищучимо цього Султана? Ми ще будемо слідкувати за ним?

В цю мить мій телефон дзвонить. Я бачу, що це Віта. 

 — Одну хвилину, моя дівчина дзвонить, — кажу, приймаючи виклик. 

— Ніку, Ден сказав, ти вже не на завданні, це правда? Нам треба побачитись, у мене є деяка інформація…

 — Так, звичайно, — кажу я. — Давай зустрінемося прямо зараз…