Читати книгу - "Клуб убивць, Макс Дикий"

Ми з Вітою сидимо в маленькому затишному кафе, де в цей час майже немає людей. Я тримаю її за руку. Дуже радий, що нарешті знову можу бачити її, торкатися, розмовляти. 

— Мені дуже не вистачало тебе,  — зізнаюся, дивлячись їй у очі.  — Сподіваюся, більше не будемо розлучатися так надовго. 

— Так, я теж на це сподіваюсь, — вона трохи стискає мою долоню. — Я дуже переживала за тебе, коли ти був у того "султана". А твоє ребро, взагалі твоя безпека… А якби вони не виконали обіцянку і вистрелили тобі в голову?

— Це було б не в їхніх інтересах, — я знизую плечима. — Бо тоді їхній бос отримав би відео, після якого їм самим могли вистрелити в голову… І вони це знали. А що ти хотіла мені розповісти? 

— В інтернеті зʼявилось багато телеграм-каналів, присвячених "Богу" і "новому правосуддю". Так от, в одному з таких каналів, найбільшому, в якому вже зараз майже півмільйона людей, було оприлюднено новину, — вона дістає мобільний, щось гортає і показує мені:

"Я знаю, хто наш Бог. Тепер він особисто передає мені відео і новини, віднині ми — офіційні глашатаї нового порядку."

А до посту прикріплене відео… Старе, але… Це відео вибуху з будинку "недоцілителя". 

— Ну, те, що хтось йому це присилає, ще не значить, що це робить сам Бог, — кажу я. — Може то Адм, який і мені надає деяку інформацію…

— Так, напевно, — вона зітхає. 

— Але все одно треба поспілкуватися з цим типом. Раптом він розповість щось цікаве?

— Думаєш, той Адм спілкується не тільки з тобою? — запитує Віта. — Може, він взагалі багато кого намагається завербувати? До речі, я хоч і відмовилась від тієї роботи, але роботодавець все ще не відстає, все ще хоче мене бачити "в команді". Це трохи дивно.

— Він хотів, щоб ти випала з нашої “трійки”, а там, може, й Даню збирався кудись переманити, — я зітхаю. — Дивно, що під час нашого останнього листування цей Адм назвав себе моїм другом. Я гадки не маю, що він хоче від мене. Завербувати, щоб і я виконував завдання Бога? 

— Але сенс? — вона здивовано дивиться на мене. — Ти ж його головний ворог… Але тоді не збігається те, що він тебе врятував… Йому було нелогічно рятувати тебе. Окрім тебе, мене і Дані ніхто за ним не полює. Ну, я скоріше просто на підхваті. 

— І чому він не намагається завести дружбу з Данею? Думаю, у них було б набагато більше спільних інтересів, ніж зі мною, — я чухаю потилицю. — Якісь суцільні загадки…

— Може, з Данею йому цікавіше бути суперниками… І все ж, справу ведеш ти, не Даня. Даня в основному допомагає тобі з технічного боку, хіба ні?

— Так, — я киваю.  — Значить, напишу зараз цьому “глашатаю”, як ти думаєш, казати йому, що ми з поліції, чи придумати якусь іншу легенду?

— Думаю, це може його відлякати, хоча… Якщо гарно натиснути на нього, може, так буде і простіше. Все ж, він в якомусь сенсі підіграє серійному вбивці, хіба ні? — запитує Віта. 

 — Думаю, так…

Я відкриваю профіль цього чоловіка під ніком "Архангел Михаїл".  Бачу, що його телефон прихований, ну, я й не сподівався знайти його номер. Але в профілі каналу написано, куди звертатись за рекламою. Пишу: “Добрий день, я з поліції і хоу задати вам кілька запитань. Якщо не погодитесь на співпрацю, у вас можуть бути проблеми…”

"Добрий день. Власне, не розумію, що саме ви від мене хочете. Я не порушую ніякі закони, лише публікую новини."

“Ви пропагуєте насильство. а це заборонено. Але. можливо. вам і вдасться зберегти свій канал, як що ви дасте відповідь на кілька моїх запитань.”

"Я нічого не пропагую, це всього-лише новини… Але добре, я все одно законослухняний, вам пощастило. Але спочатку хочу ваше фото разом із посвідченням". 

Я простягую Віті телефон. беру в руки посвідчення:

— Сфотографуй мене. бо той мужик вимагає підтвердження.

— Ти впевнений, що це безпечно? — питає вона з сумнівом, але телефон бере.

— Вони все одно знають про моє розслідування, — я маю на увазі Адма, який певно, і Богу все повідомляє. — Тож нічого нового я їм не скажу цим фото. 

— Добре, — вона робить фото і віддає мені мобільний. — Але все ж… Мені здається, ти зовсім не думаєш про свою безпеку. 

 — Я хочу, нарешті, з усім цим розібратися, — кажу я.  — Небезпечніше, ніж було у того Султана, думаю, вже не буде..

Надсилаю фото і пишу:

"Таке підходить?”

"Так, підходить. Які у вас запитання? Відповім лише сьогодні, тут і зараз. І більше попрошу мене не турбувати."

“Ви написали, що знаєте Бога особисто. Можете дати мені його контакти?”

"Навіщо він вам?"

“Треба дещо запитати”, — відповідаю я. 

Він якусь мить не відповідає, але врешті-решт відправляє мені контакт. Але щойно я натискаю на нього, мене переводить в чат з Адмом.

 — Я так і знав, — кажу до Віти. — Звичайно. сам Бог нічого нікому не надсилає, все йде через його помічника… Шкода, що ця ниточка ні до чого не привела…