Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

— О, тобі сподобається, — він дістав дві пляшки вина та поставив на імітований столик поряд, — ми відсвяткуємо нашу чудову угоду. Тут все необхідне. Сподіваюсь, ти не проти, я обирав усе на свій смак.

— Впевнена, там все найкраще, — я натягнула посмішку.

— Якщо ти будеш слухняною, то ми так і залишимось одруженими. І по-суті, ти нічого не втратиш. Просто всім буду володіти я. Але це лише за умови, що ти беззаперечно будеш виконувати все, що я захочу.

— Коли ти встиг стати таким гидким…— я скривилась, — ти взагалі чуєш себе? Дивишся в дзеркало?

— В мене був найкращий вчитель, — він ображено кинув на мене погляд, — але це все в минулому. Правда ж? Тепер у нас будуть абсолютно інші стосунки…

Він витягував з пакетів якісь продукти, свічки, ще якісь дрібниці, що я не могла розгледіти зі свого місця. Мною трясло, але я намагалась цього не показувати. Тільки не страх і слабкість перед цим кретином. 
Утворену на деякий час тишу перервав тихий звук. Спочатку я не могла зрозуміти, що це таке і здається, що Андрій його не чув. Але потім я усвідомила, що це дзвонить мій телефон. Всередині наче взірвався феєрверк щастя і надії на те, що я можу бути врятована.

— Що це таке? — Андрій уважно дивився на мене, прислухаючись.

— Це… мій телефон, — я важко видихнула, а дзвінок звучав, мабуть, вчетверте.

— Якого біса! — він підійшов до моєї сумки та почав нишпорити там, пробуючи знайти мобільний. — Арсен. Хто такий Арсен.

— Це… це… нотаріус, — сказала я, опустивши погляд. А потім різко згадала, що мала домовитись з ним про зустріч, щоб він віддав мені якийсь важливий документ.

— Нотаріус? А чому ж просто Арсен? — я побачила, як побіліли пальці Андрія від того, як сильно він стис мій телефон.

— Бо просто нотаріус мені видалось надто нудно, — я відвела погляд вбік.

— Чого він від тебе хоче? Стільки дзвінків.

— Ми мали домовитись про зустріч. Він… він має віддати мені якийсь важливий документ щодо спадку.

— Та невже? — Андрій дивився спочатку на мене з якоюсь недовірою, але коли телефон задзвонив знову, то наче передумав. — На, відповідай. Але тільки спробуй натякнути про щось. Пристрелю.

— Алло, — з натягнутим спокоєм відповіла я, коли Андрій приклав телефон до мого вуха.

— Ти знущаєшся? — почувся невдоволений голос Арсена, — я маю видзвонювати, щоб ти ігнорувала мене? Наче в мене інших справ немає. І ніби це мені потрібен той документ.

— Вибач, я… — я важко ковтнула, проте в роті стало так сухо, що це вийшло навіть трохи боляче, — мій телефон був не зі мною. Ба… багато роботи.

— Все нормально? — вже спокійніше спитав Арсен.

— Так. Просто… трохи втомилася і…

— Ти можеш швидше!? — просичав збоку Андрій.

— Давай поговоримо про той документ. Ти зможеш його привезти мені?

— Залежно куди. Просто у мене сьогодні ще зустріч. Якщо до тебе в салон, то думаю зможу.

— Ні, не в салон. Я зараз в іншому місці…

— Що ти говориш, дурепо! Домовся з ним нормально!

— Регіно? Все добре? — Арсен говорив вже зовсім по-іншому. Зібрано і наче прислуховуючись.

— Арсене, ти можеш... можеш приїхати якнайшвидше? Це… ай… — я пискнула, бо Андрій боляче стис мою руку вище ліктя. — Я… я передзвоню тобі пізніше…

Я без слів зрозуміла, що розмова має завершитись, бо Андрій істерично перебирав своїми пальцями на моїй руці, стискаючи її все сильніше. Потім він забрав телефон та сховав собі в кишеню. Моє серце шалено билося і мені ставало ще більш страшно. Бо я не встигла нічого навіть натякнути нотаріусу, а Андрій, здається, розізлився.

— Арсене? — він вхопив мене за обличчя, — просто Арсене? Щось мені підказує, дорогенька, що це не «просто» нотаріус, еге ж? Ти спала з ним?

— Тебе це не стосується, — я спробувала вирватися з його рук, але стало лише гірше.

— То ти справді не перебираєш чоловіками? Чи тут хотіла використати його для справи… отримати спадок просто так? Розумно, — Андрій гидко розсміявся.

— Відпусти мене! — я почала сіпатись в різні боки, щоб звільнитися від його присутності.

— О ні, люба моя Регіно, — він взяв мене за обличчя двома руками, — тепер мені буде ще більш приємно заволодіти тобою. Повністю. Адже переконався, що ти просто звичайна шльондрочка, якій байдуже. Але тепер ти будеш лише моєю. І ти більше ніколи не будеш з іншим чоловіком, навіть не глянеш ні на кого. І ніхто не бачитиме тебе. Я зачиню тебе і твоє тіло буде належати тільки мені. Ти викинула мене, як непотріб зі свого життя. Але тепер опинилась в моїх руках. Повністю в моїх руках. Назавжди.