Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

— Ти мене й пальцем не торкнешся! — я спробувала надати своєму голосу максимальної жорстокості. Андрій не має навіть запідозрити, як зараз мені стало страшно.

— Та невже? — він тихо засміявся, дилячись мені в очі, — і хто ж мене зупинить? Невже ти? Будучи прив'язаною до цього... прекрасного стільця. Колись ти була моєю... цілий рік у нас з тобою були прекрасні стосунки, поки що? Поки тобі не стало нудно? Поки ти не захотіла знайти собі когось більш багатого, більш успішного? 

— Я ніколи не була твоєю, — процідила я крізь зуби, — так, лише користувалась тобою. Ніяких стосунків між нами не було. Ти був просто як чемний слухняний песик. Жахливий у ліжку, я просто тебе жаліла. 

— То ж тепер моя черга тебе жаліти, так? — Андрій відштовхнувся руками від стільця та відійшов трохи назад, — адже ти тепер залишилась ні з чим. Бідолашна дівчинка, яка сама ж потрапила у свою пастку. Але не бійся. Я завжди буду поряд.

— Я ще нічого тобі не віддала... І не віддам, ясно!?

— Думаю, — чоловік знову різко опинився поряд зі мною і пістолет миттєво торкнувся моєї скроні, — мій друг зможе нагадати тобі стан речей, правда ж? Регіно, це кінець... Не хвилюйся, я буду дуже ніжним...

— Йди до біса! — крикнула я та плюнула йому в обличчя.

І не знаю, якого демона я розбудила, бо отримала від Андрія сильного ляпаса в обличчя. Щока різко запекла і сльози самовільно потекли з очей. Я не хотіла плакати, не хотіла показувати йому свою слабкість. Це була швидше просто реакція на фізичний біль. Але саме в той момент я відчувала найбільше приниження. Сиджу, прив'язана до стільця, наче собака. І він знущається з мене як йому забажається.Той, якого колись я вважала якимось інакшим між всіма чоловіками. Щоь тягнуло до Андрія і змусило мене навіть протриматися рік поряд з ним. Але тепер я бачу, що це просто якесь чудовисько, що майстерно ховалося за маскою доброго та милого хлопця. І зараз я дійсно повністю в його владі. Відчуваючи пістолет на своїй шкірі та усвідомлюючи, що саме він може робити зі мною, коли отримає бажане. То ж навіть на мить я замислилась... може хай краще відразу пристрелить мене тут. Байдуже н той спадок і гроші, я хоча б не буду страждати. 
Пізніше Андрій пішов геть і залишив мене надовго саму. Я не до кінця розуміла, куди він зникає, бо навіть не бачила того, що знаходиться за дверима, за які він виходить. Прислухаючись, я ні разу не чула якихось зайвих звуків крім стукоту свого серця, яке деколи билося в шаленому темпі. Тому я вирішила, що Андрій все-таки десь тут ночує, бо ні разу я не чула звуку автомобіля. Проте, звідкись він тоді приніс всі ті продукти... Я намагалась налаштувати своє критичне мислення, вигадати хоча б щось, щоб змогти врятувати себе. Але зайва паніка та страх не давали мені тверезо мислити. Поки в один момент знову не задзвонив мій телефон, який Андрій залишив на столі. Як я не вигиналася, та екран не могла побачити. Було три дзвінки і на кінець останнього в приміщення влетів розлючений Андрій.

— Невже тобі може хтось дзвонити? — він взяв до рук телефон і почав щось клацати.

— У мене є сім'я... яка точно може мене шукати.

— Вони ніколи не дзвонили тобі, коли ми раніше зникали на декілька днів у твоїй квартирі... Бляха, він розрядився! Хто тобі дзвонив!?

— Звідки я знаю! — я кричала, бо його тупі претензії мене вже починали діставати.

— Так... спокійно...— він важко видихнув, — мені вже трохи набридло тебе тут тримаи. Думаю, ти вже чудово зрозуміла, що тебе може чекати в випадку відмови і що буде, коли ти станеш гарною дівчинкою. Тому ти підпишеш потрібні мені папери зараз же. І у нас почнеться нове чудове життя.

— Нічого я не підпишу, — я процідила крізь зуби, — бо у мене нема того важливого докумнту, який нотаріус мав передати. Бо ти, мерзотник, викрав мене і не дав з ним домовитись про зустріч.

— Он як... — Андрій задумався, — то все впирається у твого нового коханця.

— Він мені не коханець. І тебе взагалі не обходить моє особисте життя.

Андрій не встиг нічого відповісти, бо десь ззовні почувся якийсь шум. Це навіть було схоже на вибух, але я думаю, що це просто моя налякана фаназія додавала перебільшення. Чоловік дістав пістолет та швидко побіг геть. Моє серце хотіло вирватися з грудей, настільки сильно мені стало страшно. Руки стали льодяними і я навіть не могла зігнути пальці. Завмерла, ніи статуя та навіть не дихала, лише прислухаючись до того, що відбувається. І щось справді було. Наче в цьому приміщенні, але десь далі було чутно шум, якісь крики та глухі удари. І кожен новий звук змушував мене завмирати та сильніше втискатися в стілець. А раптом це якісь бандити, хтось значно гірший за Андрія з дурнуватим пістолетом. Він зайняв цей їхній ангар і зараз ті люди прийдуть і просто розірвуть мене на шматки... Від цих думок мною вже просо почало трясти і я навіть не кліпала. А потім почудися глухі важкі кроки, що наближалися. Це точно не був Андрій, бо я вже встигла вивчити його ходьбу. Заплющивши міцно очі, я сподівалась, що це допоможе мені не так боятися... і щ може мене навіть не помітять.

— Регіно... — почувся тихий знайомий голос і я навіть наважилась розплющити очі.

— Що? — спочатку було важко звикнути до світла і від цього мені здавалося, що в мене галюцинації або ж зовсім я сплю. Тому довелось добряче навнтажити свідомість, щоб прийти до тями. — Це... як?

— Дякувати Богу, з тобою все добре, — Арсен різко підійшов до мене та діставши звідкись маленький ніж, почав розрізати всі мотузки. Коли я звільнилась, то почала розтирати зап'ястя, проте вставати не поспішала, бо все-таки не до кінця була впевнена в реальності того, що відбувалося.

— Що ти тут робиш? — я дивилась на нотаріуса, досі не вірячи своїм очам, — як ти знайшов мене? Я нічого не розумію...

— Все це потім, — Арсен присів, щоб зрівнятись зі мною поглядом, — головне, що ти вже в безпеці. І ціла. Все добре.

— Що сталося? — мої очі мимоволі опустились на його сорочку, що була просто розірвана від плеча практично до ребер. Я несвідомо торкнулася до того місця, наче лиш силою думки змогла б виправити все.