Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 248
Перейти на сторінку:
бо не зміг десять разів підтягнутися. Далі можуть одразу сказати про результат, можуть попросити завтра зайти. Але жодному нашому роботи не запропонували.

— А хлопці під кого маскувалися?

— Двоє — робітниками, один — дрібний злочинець, ще один — студент, один вантажник, а один так зовсім панотець. Але жодного не взяли. Панотець далі всіх пройшов, але ото після турніка вигнали його.

— А селяни були?

— Ні, селян не було, ми ж київську агентуру використовували, звідки там селяни?

— Ну так, ручки білі, такого селянина за версту видно. Так а хоч пояснюють ті есери, хто ж їм потрібен?

— В тім-то й річ, що ні. В об’яві написали, що потрібні фізично міцні чоловіки віком до сорока років. Жінки до тридцяти. І ані слова, для чого.

— Той, а мені вже більше років.

— За паспортом, може, і більше, а виглядаєте ви добре, тридцять п’ять максимум. Фізкультурою займаєтеся?

— На землі працюю, це краще за будь-яку фізкультуру. Не палю, не нервую, з горілочкою товаришую помірно, — кажу. — Але от по справі. Дивно все. Ніколи не чув, щоб операцію бунтівники готували і при цьому об’яви у газетах давали.

— Так, справді, обставини незвичайні. Але це ще більше примушує хвилюватися, бо вказує на незвичайність самих задумів бунтівників.

— А хто об’яву подавав?

— Такий собі Жак Шампань.

— Хто?

— Дрібний одеський шахрай, справжнє ім’я — Ванька Шелупонь. Займається всім, з чого зиск можна мати, кілька разів бував у тюрмі. Тепер оце дав об’яву, винайняв приміщення, де відбір відбувається, керує.

— Може, цього Шампаня прихопити, є ж за що. Нехай усе розповість.

— Прихопити Шампаня легко, але він нічого не знає. Він так, прикриття, а насправді там усім керує Генріх Куровський, присланий до Одеси з есерівського цека. Небезпечний бунтівник, уже кілька років на нелегальному становищі.

— То, може, його прихопити і допитати?

— Можна, але ризиковано, бо Куровський цей може нічого не знати, а виконувати лише інструкції, які йому передають. В есерів його вважають хорошим виконавцем, але поганим стратегом, то, скоріше за все, використовують втемну. Є небезпека, що арештуємо його, нічого не дізнаємося, а всі зв’язки відріжемо, і ці негідники десь в іншому місці працювати почнуть. Якби операція пересічна, можна було б ризикнути, але тут дуже високі ставки. То поспішати не можна, — каже генерал, і важко з ним не погодитися. Якщо операція справді важлива, то есери зроблять усе для її конспірації. Логічно, якщо не розкривають весь план, а лише надсилають накази, що треба зробити кожного дня.

— Вибачте за пораду, але треба листування цього Куровського перевіряти, може, знайдеться канал інструкцій?

— Читаємо всі його листи, але досі нічого підозрілого.

— А ще газети треба вивчити. Можуть же об’яви давати його спільники. Це в них давня така хитрість.

— І тут працюємо, але поки нічого. Ось фотографії. Це — Шампань, це — Куровський. Є ще там лікар, але він не з ними.

— А що це за жінка? — вказую на красуню чорняву, яку одразу примітив і очей не відірву.

— Це Ізабелла Велліні, італійська громадянка.

— Теж есерка?

— Ні, вони її для чогось найняли. Примітна жіночка? — генерал посміхається і трохи аж крекче; бачу, не одного мене ця фотографія схвилювала.

— Хто вона?

— Артистка цирку, кокетка Коньяку не бажаєте? — бачу, що розслабився трохи генерал, мабуть, повірив у мене. Дарма він так, зарано. Не кажи гоп, поки не перескочиш.

— Небагацько, — погоджуюся я.

Я дві чарки випив і пішов спати, а генерал наклюкався, вранці опухлий був. Коли виходили ми з вагона, то підполковник Штейнер ледь поглядом мене не спалив! Дратувався, мабуть, що зі мною, а не з ним генерал випивав. Це ж для таких дуполизів дуже важливо, щоб із керівництвом чарку перехилити, а тут якийсь мужик випередив.

З вокзалу генерал поїхав у порт, а я одразу пішов на базар, назбирав одягу і заселився в дешевенький готель. Там винайняв кімнату, перевдягнувся, потім нашкрябав з пічки золи. Голіруч шкрябав і довго у золі копирсався, щоб уїлася в шкіру. Далі узяв кусок цегли, який на вулиці підібрав, і чиркнув себе по щоці. Аж кров пішла. Так, наче кулаком хтось засвітив. Ото і пішов. Штани на мені рвані, брудні, черевики їсти просять, морда наче побита Підозріла особа, що тут скажеш.

Пішов я за потрібною адресою, де була антрепризова контора Жака Шампаня, з подряпаною вивіскою та розхитаними дверима, перед якими стояла ціла черга чоловіків та жінок. Дуже різних, але за одягом видно, що опинилися вони тут не від хорошого життя.

— Доброго дня, а це тут за об’явою людей наймають за хорошу платню? — питаю і роблю обличчя нещасне.

— В чергу ставай! — гиркають на мене і дивляться невдоволено. Бо ж я їм суперник. Став у чергу, слухаю, що люди балакають. Кажуть, що обіцяють тут платити добре, але відбір дуже строгий. Ледь не одного з тисячі обирають і як саме — незрозуміло. Більшості відмовляють після співбесіди, іншим після лікаря.

Ото стою в черзі, картуз на чоло насунув, бо ж Одеса, не хочу я, щоб мене впізнали. Дивлюся, а онде Шампань із візка якогось вискочив, та швидко так, наче йому під сраку носаком дали. Судячи зі сліду на штанях, таки точно дали. Дві морди в тарантасі, з зухвалими поглядами. Бачив таких — кримінальники. Поїхали собі, а Шампань до дверей побіг. Його перестрівають люди, щось кажуть, а він уваги не звертає, переляканий. Всередину забіг і двері за собою зачинив на засув. Черга хвилюється, чи не припинили відбір, а я відійшов трохи і став біля вікна, яке відкрите було, бо ж спека в Одесі.

— Заплатити їм треба! — це, здається, голос Шампаня.

— Ні, — чоловік якийсь відповідає.

— Ви не знаєте, що це за люди! Це ж самого Бенціона Кріка бандити!

— А мені начхати! Я ніколи кримінальникам не платив і платити не буду!

— Вони не дадуть нам працювати!

— Нам залишилося одного відібрати. Сьогодні закінчимо і все!

— Вони вас усе одно знайдуть! І мене!

— Припинити паніку! Продовжити відбір! — командує чоловік. Його у вікні не видно, бо штори, але думаю, що це той есер Куровський, якого з ЦК прислали.

Так, думаю, одне місце залишилося, а така ж черга, що

1 ... 47 48 49 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"