Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 248
Перейти на сторінку:
не пропхатися! І що робити? З досвіду свого знаю, що іноді треба робити щось різке та несподіване, якийсь хід конем, щоб переламати ситуацію. Ото і я зробив хід: вікно відчинив і заліз у кімнату. А там Шампань і Куровський. Перший злякався, мабуть, за бандита узяв, а другий револьвер вихопив. Я ж перед ними на коліна став, руку на серце поклав.

— Візьміть мене на роботу! Будь ласка! Дуже треба! Благаю!

Коли зрозуміли вони, що не бандит я, а найматися прийшов, то з полегшенням зітхнули.

— На вулицю іди! В чергу ставай! — крикнув на мене Шампань.

— Візьміть! Я все робитиму! Я сильний! Ось! — схопив стілець за ніжку і підняв одною рукою, хоч стілець важкий, дубовий. — Візьміть! — стілець поставив, став на руки і пройшов. — Все вмію, а чого не вмію, того навчуся! — кричу догори ногами. — Візьміть, не знайти вам кращого робітника! — знову на ноги став, дивлюся на них.

— В чергу! — репетує Шампань, але я бачу, що не він тут головний, то на Куровського дивлюся. Бачу, в кімнаті камін стоїть, а біля нього кочерга. Схопив її і скрутив у вузол. А потім розкрутив.

— Візьмете?

Дивиться на мене Куровський і посміхається, сів за стіл, револьвер сховав, узявся за перо.

— Як тебе звати? — питає мене російською, я відповідаю так само, тільки вдаю, що не вмію російською балакати, то по-нашому, по-мужицьки домішую багато.

— Мокій Галібарда, селянин з Олександрійського повіту Херсонської губернії.

— І що ти робиш в Одесі, Мокію?

— Приїхав закупитися, а тепер заробити дуже хочу. Візьміть мене!

— Що у тебе з обличчям?

Тру я подряпину на щоці, кривлюся, наче з жабою цілуюся.

— Не будеш відповідати — підеш геть! — кричить Шампань.

— Закрий рота! — гримає на нього Куровський. — І що ж сталося, що плани так швидко змінилися?

— Обшустали мене! Як православного! Я ж у дядька Трохима грошей узяв, щоб косарку англійську купити! А мене обдурили! Ось ще були гроші, а ось уже немає! Лежу в небо дивлюся! Гади, запропонували в карти пограти. Раз-два, і все я програв! Тільки ж я бачив, що махлювали вони, на гарячому спіймав, кажу, щоб гроші повернули. А тут прибігло двоє, один з револьвером Наставили на мене, по морді дали. Нічого і зрозуміти не встиг! Поки очуняв трохи, їх вже і слід загув! Тепер мені треба гроші заробити! Я у порт потикався, але там докери чужих не беруть! Куди мені ще бігти! Оце про вас почув і прийшов! — кажу у відчаї, аж сльозу пустив, голос тремтить. — Як мені дядьку Трохиму в очі дивитися, коли і без грошей, і без косарки повернуся? Він же мені за батька! Ростив мене, дурня! Ні! — кручу головою, зуби зчепив, аж хрускотять.

Куровський з Шампанем переглядаються.

— А зі мною стілець піднімеш? — питає Шампань.

— Можу, тільки двома руками, — підскочив і підняв, хоч важкенько було. Поставив, дивлюся.

— А чим ти, Мокію, у себе в селі займався? — питає Куровський. Я, поки Шампаня піднімав, прочитав, що есер пише. Все, що я сказав, записав.

— Там чим Хліб ростив, рибу ловив, худобу пас, на заробітки ходив. Все робив, — киваю.

— Руки покажи.

— Кого? — дивуюся я.

— Руки, — Куровський вимагає. Я дивлюся на них, потім на руки свої. Здивований дуже. Потім показую їм.

— Ближче.

Показую ближче. Роздивляються. Кивають, наче задоволені. А як же не задоволені, коли руки у мене таки робочі. Я ж і за плугом ходжу, і кошу, і сіно вантажу, і дрова рубаю в себе на хуторі. А ще зола в’їлася, і ніготь на одному пальці збив. Бо в робочої людини руки завжди побиті.

— Ти б помив руки.

— Не вимиєш їх, бо в’їлася в них земелька, — киваю я.

— А скільки тобі років?

— Сорок, — брешу, звісно, але вірять.

— Родина в тебе є?

— Немає.

— Наче вже й пора одружитися?

— Пора, коли гроші є чи земля. А бідному спробуй-но. Та мені й так непогано, — кажу і посміхаюся.

— Як, так? — перепитує Куровський, наче не розуміє.

— А так, що гречка в наших краях не переводиться ані влітку, ані взимку, — хвалюся я і підморгую.

Здивувався Куровський, дивиться на Шампаня. Той узявся пояснювати.

— По-мужицьки «стрибнути в гречку» — це значить у блуд піти.

— А! То стрибаєш? — посміхається Куровський.

— Стрибаю. Слабка людина, тягне її тіло на гріх, — удавано зітхаю я, а сам аж муркочу від задоволення, наче згадую щось приємне.

— Добре, може, і підійдеш ти нам Сходи-но до лікаря.

— Та навіщо лікар, я — здоровий як бик! — хвалюся.

— До лікаря! Відведи його і запрошуй наступного, — наказує Куровський Шампаню.

— Красно дякую. Візьміть мене, не пожалкуєте! Я до роботи меткий! — аж кричу я від щастя.

Шампань вивів мене до коридора, ним в окрему кімнату, а там лікар сидить у фотелі, а поруч із ним медсестра з нотатником Дивляться на мене.

— Подивіться цього, — киває на мене Шампань.

— Добре, — каже лікар. — Кажи, як тебе звати, і роздягайся.

— Мокій Галібарда, селянин з...

— Достатньо! Чого став? Роздягайся!

Я аж почервонів.

— Тут?

— Тут! Швидше давай!

— Так той, ось же, — киваю у бік медсестри, яка й не думає відвертатися.

— Ти роботу хочеш чи ні? — питає лікар.

— Хочу, — киваю і давай роздягатися. Все зняв, окрім спіднього, стою.

— Все знімай! — каже лікар.

— Все? — я розчервонівся, наче помідор у серпні.

— Все! Швидше давай!

— Ну, як скажете, — зняв я і спіднє. Стою, рукою прикриваю причинне місце.

— Струнко! — несподівано як гаркне лікар. І тут я себе видав. Воно ж недарма в армії служив, так у голову вбили, що скільки років пройшло, а почув і автоматично витягнувся, руки по швах, спина рівно, п’ятки разом — носаки нарізно. Тут вже справді розчервонівся, що ось так просто викрив себе. Бо звідки у селянина армійські навички? Коли чую, сміх за спиною, жіночий.

— Що це за солдатик такий? — питає з коридору якась жінка. Я її не бачу, навіть не

1 ... 48 49 50 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"