Читати книгу - "Обитель героїв"

Боями големонстрів Климент захопився недавно, через колосальні ставки, що обіцяли в разі успіху багатство. Перед боєм маги-суперники створювали малих чудовиськ із зеленувато-сірого мергелю — суміші глини, вапняку й зоряного пилу — і зіцьковували на арені. Глядачі навісніли, ставки росли; судді втримували захисний кокон і стежили за дотриманням правил. Бої в Рюшичку збирали особливо велику кількість люду; сюди наїжджали навіть столичні поціновувачі.

І треба ж такому статися! У півфіналі големонстр Климента, присадкуватий краб із хвостом скорпіона й пащею лева, двічі підряд вийшов за обмежувальну лінію. Чи маг від надмірного збудження втратив контроль над чудовиськом? Чи супротивник змусив краба шукати шляхи відступу поза правилами? — чи не все одно, якщо суддя дискваліфікував Болиголова.

Суддя міг би обмежитися суворим попередженням.

А Климент — поданням скарги в суддівську колегію.

Натомість бойовий маг напав на суддю при всій чесній публіці. Спершу кинув у атаку краба, а слідом ударив навідліг «Скалками неба». Із крабом суддя, волхв-віщун, ще б упорався, але коли повітря навколо тебе перетворюється на скляні бритви… Нещасного арбітра врятувала популярність боїв у Рюшичку — серед приїжджих знавців випадково виявився ще один бойовий маг по найму, такий собі Просперо Кольраун. Прикривши суддю «Щитом Нихона», Просперо під оплески юрби, що отримала замість боїв големонстрів показову сутичку чарівників, скрутив Климента в баранячий ріг, всипав сотню гарячих і передав у руки правосуддя.

Але повернімося на арену, саме між закручуванням у баранячий ріг і сотнею гарячих.

— Климе! Тримайся!

— Стій, дурепо! Стій… — прохрипів Болиголов, знемагаючи під напором Кольрауна.

Від сховищ із мергелем у бій кинулася сімнадцятирічна Марія. На її очах принижували й мучили рятівника, «дядечка», коханого, батька її майбутньої дитини, живе втілення Вічного Мандрівця. Згодом частина глядачів кричатиме ночами, бачачи уві сні кам’яне, нерухоме обличчя Марії, на якому палали величезні багаття-очі. Всю науку, що її перейняла від Климента, дівчина пустила в хід. Для Просперо Кольрауна десяток таких плюгавок — плюнути й розтерти, але там, на арені, майбутній маг трону дістав семикутний опік на лівому плечі.

Так вас боляче кусає дрібний цуцик, якщо ви на мить пожалієте крихітку і, вже замахнувшись, притримаєте буковий ціпок.

На жаль, розвинути успіх Марія не зуміла. Спершу її збив з ніг насланий Кольрауном «вітер змін», а далі владу над тілом, — вчасно чи ні, не нам судити! — захопив діббук. Обличчя дівчини ожило, стаючи обличчям маленької дитини, Марія голосно розплакалася й почала відповзати до сховищ, хлюпаючи розбитим носом.

— Н-не бий, дядечку! Я більше не б-буду!.. — луною озвалося минуле.

— Не бий! — вичавив Климент, розпластаний на землі. — Здаюся…

За тиждень відбулося засідання Тихого Трибуналу. Климента Болиголова було обвинувачено у ряді злочинів, скоєних з обтяжуючим застосуванням магії. Йому ставили в провину напад на суддю та навчання дівки-діббука бранним закляттям.

Трибунал присудив запального Болиголова до семи років ув’язнення в «Чарівності», в’язниці для чарівників.

Через рік при спробі втечі Климента розутілила варта.

Марію спершу хотіли відправити на примусове екзорцирування, що в її віці і з урахуванням вагітності в сімдесяти випадках зі ста скінчилося б божевіллям або загибеллю. Таку ймовірність пророкували запрошені консультанти. У «двох Т» засідали не звірі: маги справді хотіли допомогти нещасній, з огляду на особисте клопотання Просперо Кольрауна, — але залишити на волі діббука з бойовими навичками вони не мали права.

І тоді Месроп Серкіс, казенний товариш одного із засідателів, запропонував варіант «Семи печатей».

CAPUT IX

«МИ ДИВНО ЗУСТРІЛИСЬ З ТОБОЮ ЗА МІСТОМ, І ВИЙШОВ НАШ ШЛЮБ НІ ТУДИ, НІ СЮДИ…»

— Дозвольте мені не вдаватися в подробиці, — стомлено сказав Месроп.

Опалова поверхня ефект-проекції пішла розводами і тріщинками, немов у боса забракло сили втримувати зв’язок. За одне таке припущення будь-якого віга належало сікти розжареними різками й відправити у відставку. Справа не у відсутності сил, подруго. Сили в товстуна вистачить на всі могили цвинтаря: розкрити, очистити й заново наповнити. Справа в пам’яті. Є виразки, яких краще не ятрити. Інакше тріщинками візьметься душа, невидима для циніків і наглядачів.

Поруч похмуро, по-хлоп’ячому, шморгнув носом малефік.

— Це була зовсім нова методика. Я розробив теоретичні принципи, ґрунтуючись на симптомах сумнозвісного злому. «Печать стрибунців», «Печать першої зірки», «Печать жил»… Через вісім років тему заборонили. Ми ж самі й винесли вердикт: відмовитися від використання, вивчення закрити, дані засекретити. Розмахалися кулаками після бійки, твердолобі йолопи! Втямили, що іноді стратити — милосердніше, ніж помилувати…

Долоні під булькою склалися, сплелися пальцями. Опустивши підборіддя на молитовну «решітку», товстун продовжив розповідь тихим, невиразним голосом. Анрі слухала і приміряла долю Марії на себе. Так міряють сукню чужого розміру: втискуючись, боячись, що трісне по швах, почуваючи себе злодієм, що заліз при людях у чужу кишеню. Це її, вігілу «двох Т», замикали сімома печатями. Це їй, один за одним, блокували зовнішні виходи мани — свинцеві, сталеві, чавунні ворота зачинялися, ключі скреготіли в замках. Це їй, юній магічці-діббуку, затикали кляпом таємні вени, забивали хрест-навхрест чарівницькі вікна, зав’язували мертвим вузлом нитки чарівництва. Мана билася всередині, не маючи змоги вилитися у світ. Перша печать, третя… сьома… жеребця оскопили, барсові вирвали пазурі й зуби, мантикору замкнули в клітку й виставили у звіринці на огляд.

Все.

Ти більше не магічка, Маріє. Ти — звичайна людина.

Гірше — ти штучно створена подоба шмага, хворого «синдромом псевдомани». Твоя мана не «псевдо», але вона ув’язнена в фортеці тіла, у равеліні розуму, в казематах серця.

Довічно.

Климента Болиголова замкнули в «Чарівності» всього на сім років, але через рік він втік у смерть. Ти живеш досі — двадцять п’ять років. Ти проживеш іще довго.

Ти — камера-одиночка, в’язень і тюремник у одній особі.

Втеча виключена.

— Після накладення печатей, після закінчення випробного терміну, я домігся дозволу відправити Марію до своєї бабусі. Нещасна залишилася без покровителя, я почував за собою провину… У Трибуналі погодилися, оформивши «під нагляд». Товстуху Нана, мати мого батька, мир прахові їх обох, була з жінок, здатних наглянути за драконом у його печері. У бабусинім домі Марія народила маленького Кристофера; захопилася палітурною справою, пішла в учні до майстра Карена,