Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пророчиця 📚 - Українською

Читати книгу - "Пророчиця"

425
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пророчиця" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 65
Перейти на сторінку:
хворобливий. Під очима окреслилися темні кола, білки очей вкрилися тоненькими червоними ниточками, жінка на додачу навіть шморгнула носом і зовсім по-дитячому витерла зворотним боком долоні, відразу ж засоромившись. І все ж таки Горілий ніяк не міг утримати на припоні язика.

— Хіба такі як ви хворіють?

І миттю наразився на зустрічне:

— А які це — такі як я?

— Відьми, — сказав — і тут-таки легенько ляпнув себе по губах. — Ну, ви ж бачите майбутнє. Відаєте. Я, наприклад, бачив двох чоловіків, яким ви винесли смертний вирок. Чому ж ви своє нездужання не передбачили, не почали профілактичне лікування… хоча б…

Нарешті вона виявила хоч якісь емоції: Олеся дивилася на Сергія, як на безнадійно хворого.

— Якщо ви покликали мене, аби вести розмову в тому ж дусі, ліпше відразу розійдімося. Не треба мені вашого чаю. Що ж до нібито смертних вироків… не я їх виносила. Доля, від неї не втечеш. Мене це теж стосується: коли доля така — застудитися цими днями, то жодне профілактичне лікування не допоможе.

— Знову ви про долю… Про Матір-Бджолу ще розкажіть.

Мовчки розвернувшись, Олеся швидко пішла геть. Рвучко наздогнавши пророчицю, Сергій міцно схопив її за лікоть, розвернув до себе. Тепер емоції проявлялися повною мірою: її обличчя, ще хвилину тому ніби мармурове, тепер пашіло неприхованою злістю.

— Чого вам іще?

— Ми все ж таки підемо пити чай.

— Це ви так запрошуєте? Сергію, того разу, коли ви з другом були в мене, я побачила, що один із вас має стосунок до реальної влади, і це — явно не ви. Я зараз піду, звідки прийшла, і ви нічого мені не зробите. Вам за себе слід боятися.

Горілий розтиснув пальці.

— Отак навіть?

— Отак, — лють знову змінилася виразом повної байдужості до навколишнього. — Говорила ж — сонце в зеніті. Зараз пік виділення чистої енергії. Я бачу вас дуже добре.

— Що ж ви бачите?

— Давайте і правда чаю вип’ємо, — зітхнула Олеся.

Поруч виявилося невеличке кафе, стандартне як зовні, так і всередині, де їм запропонували «чай чорний, чай зелений, чай фруктовий» і, прийнявши замовлення, принесли чашки з окропом, два пакетики на одному блюдці, чотири запаяні в папір прямокутники порційного цукру, окремо для Горілого — порцію сосисок відварних: зранку він іще нічого не їв.

Олеся кинула собі пакетик у чашку, потицяла ложечкою об денце. Загалом жінка здавалася аж занадто флегматичною — мов і не було вияву несподіваної агресії двадцять хвилин тому. Весь цей час вони мовчали. Пророчиці, вочевидь, зовсім не хотілося починати розмову, а Горілий ніяк не міг наважитися — все ж таки Олеся недвозначно натякнула: наближаються серйозні неприємності.

Використовуючи мовчанку, Сергій швидко впорався з сосисками, відсунув тарілку, кинув і собі пакетик чаю в окріп, підняв чашку, закликав свою супутницю:

— Давайте мирову. Я просто… — далі він не знайшов слів, замість них простягнув чашку, цокнувся з Олесиним чаєм.

— Просто — що? — знову запитала жінка, і Горілий вкотре відзначив: вона постійно намагається зловити його на слові, навіть не намагається — таки ловить.

— Не знаю, як сказати…

— Давайте, я за вас усе скажу, — Олеся зробила великий ковток, прокашлялася. — Правда, десь протягло… Я живу на цьому світі, Сергію, і в цьому місті. Харчуюся не святим духом, читаю пресу. Коли фотографію вашого друга Андрія в міліцейський формі надрукували в газеті, розказуючи про трагічно загиблого під час виконання службового обов’язку офіцера міліції, я чомусь так і знала — ви почнете мене шукати. Вас вразила не нагла смерть, кожна людина повинна чекати на свій фінал. Не застрелять, то машина зіб’є, чи в річці потоне, чи на голову цеглина впаде…

— Оптимістка ви, нічого сказати.

— Нічого й не кажіть, — Олеся крутила чашку в руці, й Горілий чомусь звернув увагу — нігті її без манікюру, охайно підстрижені, але руки не надто доглянуті. — Міліціонера завжди може застрелити або штрикнути ножем бандит. Якби перед цим я не побачила біля вас смерті й не сказала про це, ви ставилися б до всього, що відбулося, зовсім інакше. Друзі люблять мститися за друзів — тільки мститися нема кому, вбивця поніс покарання, і в цьому я теж вбачаю руку долі. Хоча й ніколи в житті не бачила того, хто вистрілив у вашого друга. Ось чому ви не знаходите слів, Сергію. Ось чому ви шукали мене знову: волієте знайти пояснення тому, чого навіть я пояснити не можу.

— Ви говорили про мене, — нагадав Горілий.

— Так. Ви впевнені, що хочете це чути?

— Поки що я ще нічого не почув. Крім попередження: «Вам за себе слід боятися».

— Біля вас смерть, Сергію.

Пророчиця сказала це буденним тоном. Так, як досвідчений лікар повідомляє хворому: «У вас рак, але рідним вашим ми нічого не скажемо». Довкола далі тривало розмірене конотопське життя. Хтось замовив розчинної кави, хтось уже вирішив пообідати під сто грамів, замовивши сосиски, картоплю фрі й капустяний салат, за вікном ходили люди, заклопотані маленькими суспільними і величезними власними проблемами. Нікому не було діла до Сергія Горілого, який, за словами пророчиці, мусив ось-ось померти.

— Як це розуміти? — вичавив із себе Горілий, відсунувши чашку — захотілося не чаю з пакетика, а горілки — з пляшки, ще краще — просто з горлечка.

— Все не так, як здається, — Олеся говорила так само спокійно, навіть зробила ще один ковток чаю.

— Нічого собі. Ви мене тільки-но поховали, а тепер — не так, як здається? — Сергієві хотілося вибухнути, проте тіло раптом ніби скувало кригою, мороз пробіг шкірою, мов розряд електричного струму.

— Ви не дослухали. Смерть загрожує вам тільки тут, у цьому місті. Ви, як я відчуваю, могли померти раніше. Тільки вчасно забралися подалі від Конотопа, не були тут кілька років. Ваш друг не міг уникнути смерті, як показав час. Ви — можете. Їдьте звідси якнайдалі, Сергію. Тікайте. Це містечко — не для вас, тут ваша погибель, так написано у вас на роду. Я все це побачила, не хочете — не вірте.

— Прямо так, підвівся і пішов?

— Вам тут небезпечно лишатися. Не питайте чому — я не знаю. Я не можу назвати ваших ворогів, день і час вашої смерті, спосіб, у який у вас заберуть життя. Знаю тільки: смерть буде наглою, але вона загрожує вам тільки в межах Конотопа. Тікайте звідси, вас же тут нічого не тримає. Рятуйте своє життя — і житимете довго та щасливо, це я теж бачу, Сергію.

Тепер вона перейшла на гучний шепіт, дивилася Горілому просто

1 ... 47 48 49 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пророчиця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пророчиця"