Читати книгу - "Гра престолів"

Він поспішав донизу сходами у башті, шаленіючи від гніву. Князь особисто очолював розшуки перші три дні, не спавши, мабуть, і години з того часу, як Ар’я зникла. Цього ранку він заледве міг стояти зі смутку і втоми, але зараз лють знову наповнювала його силою.

До нього кликали якісь люди, поки він перетинав замковий двір, та Нед у поспіху не зважав на них. Він би побіг, але Правиці Короля слід берегти гідність. Він усвідомлював, скільки на нього дивиться очей, і скільки голосів питають, що він буде робити.

Не надто великий замок, де вони зараз перебували, стояв за половину дня їзди на південь від Тризубу. Королівський почет без запрошення набився у гості до його господаря, лицаря Раймуна Даррі, поки обома берегами річки нишпорили загони у пошуках Ар’ї та різниченка. Гостям у замку не надто зраділи. Пан Раймун дотримувався королівського миру, але його родина билася на Тризубі під драконовим прапором Раегара. Там загинуло троє його старших братів, і цього не забув ані Роберт, ані сам пан Раймун. До замалого замку напхалося стільки людей короля, Даррі, Ланістерів і Старків, що аж саме повітря дихало чимось важким та гарячим.

Король тимчасово привласнив трапезну пана Раймуна. Саме там його і знайшов Нед. У палаті, куди він увірвався вітром, було повно людей. «Забагато» — подумав він миттю; наодинці з Робертом вони ще могли б уладнати справу якось по-дружньому.

Роберт громадився купою на панському місці Даррі у дальньому кінці палати. Обличчя король мав похмуре і відлюдькувате. Серсея Ланістер з їхнім сином стояли поруч, королева тримала руку в принца на плечі. Руку хлопця вкривали товсті шовкові пов’язки.

Ар’я стояла посеред кімнати, супроводжувана самим лише Джорі Каселем. Усі погляди в палаті зійшлися на ній.

— Ар’я! — щосили вигукнув Нед і побіг до неї, карбуючи гучні кроки на кам’яній підлозі.

Коли дочка побачила його, то скрикнула і почала схлипувати. Нед упав на коліно і притиснув малу до грудей. Вона трусилася.

— Вибачте мені, — плакала вона, — вибачте, вибачте…

— Нічого, пусте, — відповів Нед.

У його обіймах вона здавалася такою крихітною — маленька худенька дівчинка, що не знати як спромоглася наробити стільки халепи.

— Ти не поранена?

— Та ні. — Обличчя вона мала дуже брудне, і сльози залишали рожеві сліди на шоках. — Ось лишень їсти хочу. Я їла ягоди з лісу, та більше нічого не знайшла.

— Скоро ми тебе нагодуємо, — пообіцяв Нед, а тоді підняв обличчя на короля. — Як я маю це розуміти?

Його очі пробігли палатою, шукаючи дружніх облич. Окрім його власних людей, таких не знайшлося. Пан Раймун Даррі вміло ховав свої почуття. Князь Ренлі грав на губах легкою усмішкою, яка могла означати що завгодно. Старий пан Барістан стояв похмуро і урочисто. Решта були ланістерівці, які всі до одного дивилися вороже. Єдине щастя полягало в тому, що і Хайме Ланістер, і Сандор Клеган ще не повернулися з пошуків північніше Тризуба.

— Чому мені не повідомили, коли знайшлася моя дочка? — загримів владний голос Неда. — Чому її не привели відразу до мене?

Він казав до Роберта, але відповіла йому Серсея Ланістер.

— Як ви смієте звертатися до короля таким чином?!

На цих словах король ворухнувся.

— Помовч, жінко! — гримнув він і випростався на кріслі. — Вибач, Неде. Я не збирався лякати дівчинку. Мені здалося, буде краще доправити її зразу сюди, щоб швидко вирішити справу.

— Яку ще справу? — У голосі Неда задзвенів лід.

Наперед ступила королева.

— Наче ви самі не знаєте, Старку. Ваша дочка напала на мого сина! Разом з різницьким підмайстром. А її звірюка намагалася відірвати принцові руку!

— Це брехня, — голосно відповіла Ар’я. — Німерія тільки трохи його покусала. Бо він мучив Мику.

— Джоф розповів нам, що трапилося, — відповіла королева. — Ви з різниченком били його палицями, а тоді ти напустила свого вовка.

— Все було зовсім не так! — вигукнула Ар’я, знову близька до сліз.

Нед поклав їй руку на плече.

— Ні, саме так! — наполіг принц Джофрі. — Вони всі напали на мене, і вона викинула Лев’ячого Зуба до річки!

Нед помітив, що той навіть не глянув на Ар’ю, поки говорив.

— Брехло! — заверещала Ар’я.

— Стули пельку! — заволав у відповідь принц.

— Ану годі! — проревів зі свого місця роздратований король. Запала тиша. Його милість втупився у Ар’ю з-під бороди, що вкривала йому все обличчя. — Тепер, дитино, розкажи мені гарненько все, що трапилося. Все, як було насправді. Брехати королю — то великий злочин.

Тоді він глянув на свого сина.

— Коли вона закінчить, ти теж матимеш слово. До тієї пори припни язика.

Щойно Ар’я почала розповідь, Нед почув, як ззаду прочинилися двері. Він зиркнув туди і побачив Вайона Пула з Сансою. Вони стали позаду палати і мовчки слухали слова Ар’ї. На тому місці, де дівчинка закинула меча Джофрі у води Тризуба, Ренлі Баратеон зареготав. Король на це визвірився:

— Пане Барістане, якщо ваша ласка, проведіть мого брата геть із палати, щоб він, часом, не вдавився!

Князь Ренлі придушив сміх:

— Мій брат занадто ласкавий. Я сам знайду вихід.

Він уклонився Джофрі й мовив:

— Матиму за честь пізніше дізнатися від вас докладніше, як дев’ятирічна дівчинка, менша за мокрого щура, знезброїла принца держаком від мітли і викинула його меча до річки.

Поки Ренлі зачиняв за собою двері, Нед почув його останні слова:

— Лев’ячий Зуб…

І ще один напад реготу.

Принц Джофрі, блідніючи, розпочав вельми відмінну оповідку про ті самі події. Коли він закінчив, король важко підвівся зі свого місця, на вигляд бажаючи опинитися де завгодно, аби не там, де стояв.

— Семеро дідьків на мене, що я маю про це думати? Він каже одне, вона — зовсім інше!

— Там були не лише вони двоє, — зауважив Нед. — Сансо, піди-но сюди.

Нед чув від неї всю історію ще того вечора, коли зникла Ар’я, тому знав правду.

— Розкажи, доню, як усе було.

Його старша дочка, вагаючись, ступила наперед. Вона була вдягнена у блакитний оксамит з білою торочкою, мала на шиї срібне намисто, а її густе волосся аж сяяло, добре розчісане. Санса блимнула очима на сестру,