Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Татку, ану я буду вартувати, хто то наші яблука обриває.
І вліз на яблуньку та й сидить. Сидить, сидить, і задрімав, та й заснув. Рано виходить цар і рахує, та й знов нема одного. Але другої ночі каже середущий син:
— Ану, татку, я буду вартувати.
І вліз на яблуньку так само і старший, сидів і задрімав, та й заснув, а рано цар знов рахує, і знов нема одного яблука.
Але вже третьої ночі каже наймолодший:
— Татку, ану я піду на варту.
А цар каже:
– Іди геть! Коли старші розумні, та не достерегли, а ти і тілько не достережеш. — Але каже цар: — А зрештою, коли маєш охоту, то йди.
І пішов наймолодший, і виліз на самий верх; сидить, сидить, вже десь було опівночі, дивиться: а золотий пташок прилітає та й дзьобає яблучко. Коли він хоче його лапнути, а пташок вирвався, лиш одно перце лишилося в руках. А рано цар рахує та й каже:
– Є всі яблука.
Але молодший син каже:
— А дивіться, татку, хто наші яблука обриває: то золотий пташок.
А цар скликав синів докупи та й каже:
– Ідіть у світ, котрий з вас трьох того пташка принесе, то дам свою корону і половину царства.
І зібралися всі три брати, набрали грошей, посідали на коні та й поїхали в дорогу. Але приїхали в такий великий ліс, що аж лячно (страшно) дивитися. Але найшли три дороги, а старший каже так:
— Тепер розійдемося; я йду крайньою, а ти, середущий, їдь середньою, а ти, молодший, їдь знов іншою крайньою дорогою.
І розділилися та й поїхали.
Але молодший їде, їде, і захопила йго ніч. Бере він та й путає коня і пускає пасти, а сам наклав собі вогню, укляк та й молиться богу. Раптом вовк приходить та й каже:
— Молодику, я твого коня буду їсти.
А молодик каже:
— На тобі мій хліб і м'ясо, і все, що маю, лиш не їж мого коня.
Але вовк із'їв хліб та й каже:
— Коли я ще такий голодний, я таки мушу твого коня із'їсти.
А молодик каже:
— А я ж що буду робити без коня в дорозі?
Але вовк каже:
— А ти куди їдеш?
Молодик розповідає йому все, куди їде. А вовк каже:
— Не журися, ми зараз за годину будемо там. Вовк із'їв коня та й каже:
— Ану, сідай на мене!
Господи! Молодик як сів на вовка, що скочить, а все миля, що скочить, а все миля, і за годину приїхали там, де золотий пташок. Аж вовк каже:
— Стій ти тут на дворі, а я піду і помертвлю їх, і вони не будуть чути.
Пішов вовк до стайні і помертвив вартівників, а потому пішов до покою — там, де був пташок золотий, і також помертвив всіх, і виходить на двір, та й каже:
– Іди до покою, але аби-сь не брав пташка в золоту клітку, лиш бери з тою кліткою, що пташок в ній сидить.
Але молодий царевич входить до покою, дивиться, а пташок у простій клітці. Та він бере та й витягає пташка до золотої клітки, а пташок як заверещить, а то всі повставали та й схопили його коло пташка, та й кажуть:
— А ти як смієш пташка брати?
Напудився молодий принц та й каже:
— У мого тата є золота яблунька, а цей пташок щоночі обриває одно яблучко, і мене мій тато післав, аби я сего пташка приніс.
Але тот цар йому каже:
– Іди! Як приведеш мені золотого коня, то дам тобі пташка.
І пішов молодий царевич, але вовк каже:
— Бачиш, я тобі казав, аби-сь не брав до золотої клітки; але вже пропало. — Каже вовк: — Ну, сідай на мене.
Сів, а вовк що скочить, а все миля; і прилетіли до другого царя, там, де золотий коник. Але вовк каже:
— Стій же ти тут на дворі, а я піду до стайні. І пішов вовк до стайні, і помертвив усіх фірманів; виходить на двір та й каже:
– Іди ж тепер до стайні і бери коня, але аби-сь не брав золоту кульбаку, лиш бери з тою кульбакою, що на коні.
І пішов молодий царевич, дивиться: а то така кульбака золота, що аж очі в себе бере; але він хоче брати кульбаку в руки, а кінь як заірже, а то всі повставали та й схопили молодого царевича, і завели до царя. А цар його почав питати:
— З якої причини ти хотів коня взяти?
Молодий царевич розповів йому все, як було.
Але цар каже:
– Іди, як приведеш мені тоту панну, що на морях вродилася, зросла і ще не була її нога на сухій землі, то дам тобі золотого коня.
А молодий царевич вийшов на двір та й плаче. А вовк каже:
— Бачиш, я тобі казав, аби-сь не брав золоту кульбаку, і був би-сь узяв коня, а тепер я тобі не винен. — Потому питає вовк: — І що ж тобі казав цар?
— А що ж, казав, аби йому привезти тоту панну, що вродилася на морях і ще не була своєю ногою на сухій землі!
А вовк каже:
— Не журися, ми її дістанем, але йди до міста та накупи хусток червоних, зелених і з всякими квітами.
Пішов молодий царевич у місто і накупив всякої матерії. І пішли над море, та й виклали склеп, а він порозвішував хустки на дрючках, а то вітер носить хустками, і страх далеко видко. Але вовк молодому паничеві каже:
— Стань собі за склепом і стій, а вона як прийде і буде обзирати речі, а ти лиш забіжи і зараз її вхопи у склепі.
І пішов собі вовк на жирило, а молодий царевич дивиться: окринт плине і приплив до берега. Але тота панна як уздріла, що то таке червоніється, та й вискочила на берег, і зразу до склепу зайшла, та й оглядає речі; а він швиденько забіг та й вхопив її в склепі. Але вовк прибігає та й каже:
— Знаєш що ми зробимо? Ми як дамо цареві панну, а коня візьмем, то і кінь буде наш, та й панна буде наша.
І взяв вовк замертвив панну, аби не боялася, як буде летіти, висадив молодий царевич панну на вовка та й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.