Читати книгу - "Відлуння золотого віку"

437

8. Сентенція, написана вугіллям на стіні будинку в Помпеях. «Смерть, яка йде» (Mors gradiens) — найпоширеніший у поетів образ смерті. Іноді вона й сама про це нагадує, як у приписуваному Верґілієві творі «Шинкарка»: «Смерть — за вухо щипне, скаже: „Живіть, я гряду“». Крок смерті або гучний, як у Горацієвій оді до Сестія (1, 4), або ж тихий: смерть підкрадається нечутно, обмотавши ноги повстю, як у П'єра Ронсара, який полюбляв образи й поетику Горація.

438

9. Римська епітафія, ймовірно, І ст. Пор. у Горація (Оди. II, 18, 18—19): «Ти ж на пишний дім собі / Громадиш мармур, мав би — для гробниці»; пор. також розважання Трімальхіона в Петронія («Сатирикон», 71, 7): «дуже помиляються люди, коли оздоблюють свої оселі за життя і не дбають про ті, де судилось їм довше мешкати». Останній рядок пошкоджено, переклад за кон’єктурою.

439

10. Напис з Антіохії, ймовірно І ст. Розмір: трохей. Закликами до пиття (мотив, перейнятий від античних) рясніє, зокрема, середньовічна поезія мандрівних студентів — ваґантів. Її відлуння, можливо, у нашій пісні: «Як засядем браття, коло чари…» Латинську епітафію («Пийте, поки живете») мовби продовжують слова із згаданої нашої пісні: «Бо на небі на дають горілки…»

440

11. Римська епітафія. Цікаво порівняти з Лукрецієм: «Речі не можуть / Ні в цілковите ніщо повернутись, ні вийти з нічого» («Про природу речей», І, 857—858). Це «ніщо» у минулому і «ніщо» у майбутньому цікаво зіставляє, йдучи, очевидно, за Лукрецієм, Сенека у «Троянках»: «Цікавить тебе, де після смерті лежатимеш? — Де всі, хто ще не народжений».

441

12. Напис знайдено в Тунісі. Під віршовим текстом дописано, що Луцілла прожила 14 з половиною років, з яких ледве півтора була замужем за Ексуперанцієм; він і поставив їй цю пам’ятну плиту. Стародавні греки, зокрема, автори трагедій, хоч якими були життєлюбами, не раз висловлювали вкрай похмуру думку: «Не родитись на світ — було б / Наймудріше. Коли ж родивсь — / Тут же в край, звідки вийшов ти — / В небуття — повернутись», — співає хор у трагедії Софокла «Едіп у Колоні» (1225—1229).

442

13. Напис з Північної Італії. В ориґіналі — гра слів: набував (quaesi) — алюзія до зазначеної перед віршовим текстом посади покійного, що був квестором (quaestor) — державним скарбником.

443

14. Римська епітафія у вигляді зміїного вірша. Перед нею ще написано: «Має тут все з собою». З напису довідуємося також, що покійний прожив 52 роки, а пам’ятну плиту встановила його «товаришка життя». Про те, що вино, лазні і кохання прискорюють шлях до аїду, читаємо також в анонімній епіграмі з «Палатинської антології» (X, 112). Римська епітафія є ніби відповіддю на поширену думку, висовлену в грецькій епіграмі.

444

15. Напис II ст. Схожа епіграма грецькою мовою збереглась у «Палатинській антології» (IX, 49).

445

17. «Годі вже… ридать…» (Desine iam flere…) цієї епітафії нагадує зачин знаменитої елегії Проперція, яку називають «королевою елегій»: «Годі вже, Павле… — Desine, Paule…» (IV, 11). «В своїй смерті я кари не чую…»; у Сенеки: «Все йде смерті до рук. А смерть — то закон, а не кара…»

446

19. Спадають на думку слова Г. Сковороди: «Світ ловив мене, але не зловив». Так само ловив світ (житейське море) й Одіссея, збиваючи його різними звабами зі шляху повернення до рідної Ітаки.

447

Anthologia Latina, sive Poesis Latinae supplementum. Pars II: Carmina Latina epigraphica / Conlegit Fr. Buecheler. — Lipsiae: in aedibus Teubneri, 1895—1897. — Fasc. I—ІI.

Anthologia Latina, sive Poesis Latinae supplementum. Pars II: Carmina Latina epigraphica / Conlegit Fr. Buecheler. — Fasc. III: Supplementum / curavit E. Lommatzsch — Lipsiae: in aedibus Teubneri, 1926.