Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пан Ніхто 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Ніхто"

437
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Ніхто" автора Богоміл Райнов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 272
Перейти на сторінку:
Кралев. — А де тебе носило сьогодні вранці?

— Запитай Ворона, адже він переслідував мене по п'ятах. Запитай своє «піу-піу» — воно про все інформує.

— А чому ти сам не хочеш розповісти? Бо втік, щоб передавати по радіо? Та рації не виявилося… Вона щезла, як дим!

Чути щось схоже на кашель. Кралев сміється з явною втіхою, але не зводить з мене очей.

— Може, поясниш, навіщо тобі була рація? Ну, та годі про це. Нам відомо, що ти підтримував зв'язки з Болгарією. Скажи тільки, коли й через кого?

— Тут якесь непорозуміння… — бурмочу я, відзначаючи в думках, що на горищі вже геть темно і при нагоді можна спробувати свій трюк із стрибком.

Кралев, напевно, відгадав мої думки, а може, це просто збіг: у лівій руці в нього спалахує широкий пучок світла, спрямований на мене.

— Тобі не заважає? — глузливо запитує він. — Нічого не вдієш, адже незручно розмовляти поночі, та й я можу помилитися — замість живота влучу тобі в голову. Я, знаєш, завжди стріляю в живіт: легше цілитись і від цього вже немає порятунку, особливо як розрядиш цілу обойму… То ти кажеш, непорозуміння?

Він замовкає, споглядаючи, як я болісно кліпаю очима.

— Кліпай, кліпай, — радить Кралев. — Не так очі різатиме… То, кажеш, непорозуміння?.. Справді, але ми вже розібралися в ньому… Виявляється, механік з гаража працював на вас, а його дружина — на нас. Твій приїзд, монтаж радіостанції — все нам відомо. До речі, ми його пристукнули — так було домовлено з його дружиною. Вона ще гарна молодиця і знайшла собі іншого. Звичайні життєві справи. А тепер черга уколошкати тебе.

— Кралев, — кажу я, намагаючись не дивитися на світло. — Ти вже пристукнув Милка. Я сам це бачив. Шкодую, що не міг тоді втрутитися. Зате я докладно повідомив про це французів. Оповістив їх і про те, що ти готуєшся ліквідувати мене…

— Цікаво… — глузує Кралев.

— Май на увазі: я не базікаю. Зараз я в твоїх руках, і ти, звичайно, можеш убити мене, але пам'ятай: якщо за першим разом тобі зійшло, то тепер ти заплатиш за все сповна. Тобі лише зітнуть голову — не більше.

— Дурнику! — цідить крізь зуби Кралев. — Знайшов, чим лякати. Я можу вбити не тільки Милка й тебе, а й десяток таких, як ви, і ніхто мене навіть пальцем не торкне! Хіба ти не розумієш, що комуністів тут не вважають за людей? Небезпечніше копнути ногою собаку, ніж здихатися комуніста. Знайшов, чим залякувати, ех ти, дурнику! — бурмоче Кралев, немов якомусь невидимому свідку. — Не ворушись! — гримає він.

Я зібрався був затулити долонею очі, аби вони перепочили від сліпучого світла.

— Слухай-но, пройдисвіте, — мовить Кралев спокійніше. — Якщо ти вирішив торгуватися зі мною, май на увазі, що по-твоєму не буде. Французами мене не залякаєш. Якщо хочеш торгуватися, давай це робити серйозно.

«Значить, це дійсно гра, — розмірковую я, намагаючись стежити крізь вії за кожним порухом Кралева. — Тим-то він такий балакучий. Гаразд. Поки що гра мені на користь, бо гарантує певну відстрочку».

— Згода, — кажу я. — Що ти пропонуєш? І не блискай мені в очі ліхтариком.

Кралев великодушно відхиляє на кілька сантиметрів убік промінь ліхтаря, і тепер одне моє око в напівтемряві.

— Де Ліда? — запитує він.

— Оце й увесь торг?

— Так. Кажи, де Ліда, і забирайся геть.

— Чекай-но, так не вийде! — перебиваю його. — Кажи, де Ліда, і одержуй обойму в спину? В живіт чи в спину — від цього не легше, Кралев.

— Даю тобі слово честі не стріляти!

— І що я робитиму з цим словом? Мені потрібні гарантії!

— Які гарантії? Може, ти хочеш, щоб я віддав тобі пістолет?

— Я не такий зажерливий, — відповідаю. — Досить і поділитися: тобі — пістолет, мені — патрони. Але за умови, що в тебе в кишенях немає інших.

— Ти надто комизишся! — огризається Кралев. — Дивись, а то примусиш мене відмовитись од торгу.

— От що, Кралев: можеш вважати себе хитруном, але не думай, що своїми хитрощами зможеш витягти щось про Ліду. Дівчина переховується в такому місці, де її не знайде сам диявол. До того ж через два-три дні її там не стане. Зникне назавжди й безповоротно. Отже, якщо ти по-справжньому кохаєш її, не втрачай останньої нагоди.

— Але ж ти можеш обдурити, як тоді з готелем на майдані Етуаль.

— А ти перевіриш. У неї є телефон. Замовиш — і через п'ять хвилин знатимеш, є Ліда чи нема.

Кралев пильно дивиться на мене, ніби зважуючи мої слова. Потім, не випускаючи пістолета, затискає ліхтаря між ногами, а лівою рукою швидко показує мені все, що в нього в кишенях.

— Задні кишені! — нагадую я.

Він неохоче повертається боком і вивертає одну кишеню, відтак підставляє мені другий бік і занурює руку в іншу. Там виявляється запасна обойма патронів.

— Хитруєш? Навіщо ж тоді цей торг?

— Хитрую! Просто забув, сволото!

— Кидай сюди!

Кралев кидає обойму. Я ловлю її.

— А тепер давай інші!

Він виймає з пістолета обойму і теж кидає мені.

— А в стволі?

Кралев дивиться на мене, ледве стримуючись, щоб не послати мене достобіса, потім нервовим жестом відкриває затвор, патрон вискакує й летить кудись у темряву.

— Ну, кажи! — підганяє мене Кралев.

Зараз він беззбройний. Я міг би кинутись на нього і помірятись силою, але здійметься гвалт, і сюди вдеруться ті двоє. Вони прошиють мене, перш ніж я встигну відрахувати до п'яти. Краще розповісти йому всю правду. Він буде змушений піти вниз подзвонити Ліді, а це дасть мені кілька хвилин відстрочки і якусь надію на порятунок.

— Ну, кажи! — повторює Кралев. — Якщо ти гадаєш, що перехитрив мене, то помиляєшся. За дверима мої люди. — І він недбало киває на двері чорного ходу.

— Знаю, — кидаю я. — Знаю і те, що, як тільки повідомлю тобі адресу, ти відразу ж накажеш їм поквитатися зі мною.

— Саме так і буде… якщо ти й далі викручуватимешся. Ключ у дверях з того боку. Давай адресу — і в ноги!

— Ліда в Марселі… — кажу я.

Перед очима постає самотня дівчина в убогій сірій кімнаті готелю; вона припала до вікна й дивиться на вулицю, залиту білим світлом флуоресціюючих ліхтарів, на посивіле від куряви листя дерев та облуплені фасади похмурих провінційних будинків. Вона чекає порятунку. Вона чекає на мене. А в цю мить я виказую її таємницю чоловікові, від якого вона втекла.

— Де саме? Марсель — велике місто! — підганяє мене Кралев.

Ще мить тому я збирався дати йому якусь вигадану адресу.

1 ... 47 48 49 ... 272
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Ніхто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Ніхто"