Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Жуков не зрозумів, що з цього моменту всі присутні на пленумі ЦК КПРС (а було їх 265 загартованих у підкилимних сутичках бійців) стали його смертельними ворогами, а бурхливі оплески - стадний прояв страху. Але саме цей страх збив їх в злісну зграю, саме страх об'єднав їх усіх у прагненні позбутися Жукова.

Жуков уявив себе господарем. У своєму колі, навіть у сім'ї, він не приховував, що наступним буде Хрущов. І сучасні жерці культу Жукова не приховують: він мав намір довести до кінця лінію ХХ з'їзду КПРС, тобто викрити всіх злочинців. Але злочинцями були всі вожді партії - від Центрального Комітету до самих низів і околиць.

Довести до кінця лінію ХХ з'їзду означало тільки одне: Жуков мав намір змінити весь керівний шар, бо всі керівники були обрані Сталіном, усі були зав'язані з його владою кривавою круговою порукою.

Окрім, зрозуміло, великого стратега, який, як він заявляв, ніяких злочинів при Сталіні не вчинив.

Там же на пленумі ЦК КПРС Жукову було кинуто звинувачення: сам такий! Якщо покопатися в архівах, то під злочинними наказами можна знайти і твій підпис! На це стратег гордо відповів: «Копайте! Мого підпису ви там не знайдете!» А донькам своїм, дивлячись в очі, великий полководець твердо відповідав, що до репресій відношення не мав. Ніколи!

І захисники Жукова піднеслися: ось він у нас який чистенький! Просто святий!

Заперечимо: якщо злочинець заперечує провину, то з цього зовсім не випливає, що він чистий. Тим більше, що звинувачення йому кинули без доказів.

«Мого підпису не знайдете», - кричав Жуков у червні 1957 року, а в 1953 році скинув Берію за те, що той хотів припинити будівництво соціалізму в Східній Німеччині. Рецепт Жукова: тиснути народ танками, поки не зрозуміють переваг соціалістичного способу виробництва. Він страшенно хотів викрити злочини попереднього вождя: у Сталіна був поганий соціалізм, а в мене буде гарний! Соціалістичний експеримент буду продовжувати за будь-яку ціну і нікого з клітки не випущу!

25 лютого 1956 року в Москві закрився ХХ з'їзд КПРС, який нібито засудив культ особи Сталіна, а вже 9 березня Жуков віддав наказ про розстріл мирної демонстрації в Тбілісі. У листопаді того ж 1956 року стратег підписав наказ за всяку ціну поставити Угорщину на коліна. Заодно - і Польщу.

Якщо б наважився виступити хтось ще, то їх теж тиснув би танками. Свій перший орден великий рятівник Вітчизни отримав за каральні експедиції. Вбивати російських селян - це він не відносив до розряду репресій. Якщо не вважати пенсійних брязкалець, то свої останні нагороди на бойовому посту - четвертий орден Леніна і четверту Золоту Зірку Героя - Жуков отримав 1 грудня 1956 року. Офіційно - до ювілею, а насправді за те, що за чотири тижні до цього втопив у крові Угорщину. Це теж до розряду репресій він не відносив.

Звернемо увагу і на дрібну деталь: на пленумі ЦК КПРС «кристально чесний воєначальник викрив душогубів на основі підібраних йому матеріалів» (Н. Яковлєв. Маршал Жуков. М., 1995. С. 278). Особливо звертаю увагу на слова: підібраних йому матеріалів.

Суть ось у чому: Жуков зовсім не стверджував, що злочинних документів не підписував. На пленумі соратникам по Центральному Комітету він сказав щось інше: запізнилися, хлопці! У 1953 році я скинув Берію, з тим щоб на чолі компетентних органів поставити друга свого Ваню Сєрова. Так ось він часу даремно не втрачав, на кожного з вас завів папку і за три роки зібрав у них папери з вашими підписами. І тепер ми з Ванею будемо викривати всіх, хто нам не бажаний. А все, що я підписував, і все, що сам Ваня підписував, уже згоріло. Так що копайте, не знайдете!

Але знайшли.

Ми дещо забігли вперед. Хронологічно ми ще в червні 1941 року. А в 1957 рік заглянули тільки для того, щоб показати: скасувати власні накази, які не дозволяли армії захищати країну і народ, у Жукова не було повноважень. Дати наказ танкам вдарити по агресору - нема повноважень, а повернути танки проти сусідніх народів і верховного керівництва країни - так це будь ласка.

Розчулює, що, мріючи про «об'єктивну історію», озброєні «документами», керівники історичних «центрів» і «академій» висмоктують «факти» з жуковських мемуарів і «Короткої історії Великої Вітчизняної війни».

Великий римський історик Корнелій Тацит висміяв улюблений прийом фальсифікаторів військової історії: подвигами прикривати ганьбу і злочини. Замість того, щоб правдиво описувати хід війни, фальсифікатори описують окремі героїчні звершення. І не в тому річ, що ці подвиги прикрашені або просто вигадані, а в тому біда, що описами дійсних або вигаданих подвигів вони затуляють, затемнюють і підміняють справжню історію. Лукавий царедворець, який складає бажану владі версію, у випадку, коли факти не можна перекрутити, просто їх випускає. Він мовчить про причини війни, сили сторін, стан і становище військ, про задуми та плани полководців, про втрати, про результати боїв і воєн. Замість цього: подвиги, подвиги, подвиги.

Все, що висміював Тацит, через дві тисячі років знайшло повне і всеосяжне втілення в історії війни, яку деякі зі злого наміру або з простоти душевної називають «великою» і навіть «вітчизняною». З першого дня війни і ось