Читати книгу - "Чорний альбатрос"

— Мені потрібно придбати дещо дорожче, — загадково вимовив незнайомець.

— Що ж? Цілий замок?

— Роки.

— От як? — зачудувався Троян. — Невже роки можна купити?

— Ну, це дано не кожному, але мені старий продасть.

— Що за стариган? — допитувався Троян.

Незнайомець жартівливо погрозив йому пальцем.

— Теж хочеш жити довго? Чи в тебе є заповітне бажання?

— Так він і бажання виконує? Він що, чарівник?

— Щодо чарівників — це все казки, а от міняйло він чудовий. Виконає будь-яке бажання, але натомість життя вкоротиться.

— І ви до нього ходили? — з непідробним інтересом запитав Троян.

— Ага. Мовляв, хочу незліченного багатства, щоб мені за все життя не витратити. Склали договір. Старий наобіцяв мені повний мішок. Я вуха розвісив, розм'як. Повертаюся від нього, а мене — хвать — схопили стражники. Були в мене деякі грішки, — знехотя зізнався незнайомець і змовк, але Троян його негайно побадьорив:

— Вам нема чого соромитися. В основі великого багатства часто лежить таємниця.

— Я радий, що ти це розумієш, — схвально сказав незнайомець.

— А що ж було далі?

— На страту мене потягли. Ну, думаю, усе. Збрехав мені стариган. Жити залишилося зовсім трішки, а багатства не бачити, як своїх вух. Але з іншого боку, договір — не папірець. Хто його не виконає, тому гаплик. І правда! Старий не підвів. Підвернувся мені випадок. Ушився я з самого капкана, а потім усім пригадав, що почому. Будинки пограбував, пустив червоного півня і з грошиками навтьоки. А тепер хочу частину багатства на роки поміняти.

— Мудро, — похвалив його Троян.

— Еге ж бо. Багатому та знатному мені хочеться до старості дожити.

— А ви мені можете показати, де живе цей міняйло? — попросив Троян.

— Навіщо тобі? Ти ж кажеш, що в тебе батько при грошах, — насторожився незнайомець.

— Так, але в мене є інші бажання. На жаль, не все можна купити за гроші,— загадково сказав Троян.

Незнайомець із розумінням підморгнув:

— Ну, що ж. Послуга за послугу. Я тебе на міняйла виведу, а ти допоможи мені звести знайомство зі знатними панами.

— Простішої справи ще не бачив. Приймуть, як свого, — пообіцяв Троян.

Незабаром кінь незнайомця почав спотикатися. Йому доводилося везти подвійний вантаж, і він утомився.

— Тпру! — зупинився вершник. — Привал. А потім кіньми поміняємося. Я візьму другого, а то цей, тільки й дивися, віддасть кінці.

Нікому не довіряючи, незнайомець стягнув із коня мішки й приліг на поклажу, ну просто сторожовий пес та й годі.

Троян завбачливо влаштувався трохи віддалік, щоб не викликати в попутника зайвих підозр. Не варто злити його, перш ніж він не відведе їх до таємничого міняйла. У Трояна було два заповітних бажання. Чому б не спробувати їх здійснити?

Прошка із задоволенням розминав затерплі суглоби. Він із ностальгією згадував, як бувало скакав годинами, і хоч би тобі що.

Раптом вони почули молодецький посвист.

— Що це? — насторожився незнайомець.

— Розбійники! — зойкнув Прошка і з дивною для свого віку спритністю шмигнув у кущі.

Троян підхопився й пірнув слідом за Прошкою.

— Агов, куди ви! Допоможіть! — погукав їх незнайомець.

Не бажаючи розлучатися з добром, він схопив мішки й потяг їх в укриття, але ноша виявилася не під силу. Два мішки відразу йому було не потягти, а жадібність не дозволяла кинути. Він майже добрався до найближчих заростей, коли з лісу на просіку вискочила ціла ватага розбійників. У повітрі піднялося ласо. Один із розбійників спритно заарканив незнайомця і ривком кинув його на землю.

— Агов, ви що? Я ж свій! — закричав бранець.

— Свій, кажеш? Щось мені твоя пика не знайома.

— Я в іншому лісі промишляв. Гнусом мене кличуть. Не може бути, щоб ви про мене не чули. Мене кожна собака знає.

— Так, Гнус був знатний розбійник. Тільки от кожна собака знає, що його піймали й відвели в Павукову вежу. Так що тепер від нього одна шкарлупка залишилася.

— Та ні! Живий я, — намагався переконати розбійників Гнус, але ті лише сміялися у відповідь.

— Агов, Кривий, поглянь-но, що ця примара ховає в мішках, — скомандував отаман.

Одноокий розбійник моторно розв'язав мотузки й зойкнув:

— Грошики!

Він занурив руки в мішок, дістав повну пригорщу монет і з захватом витріщився на золото.

— Агов, дай мішкам спокій! Руки геть від мого добра! — прикрикнув Гнус і спробував піднятися, але отаман розбійників з усієї сили пришпилив його чоботом до землі.

— Ну ти, примаро, хочеш зустрітися із Гнусом? Ми тобі допоможемо. Хлопці, цей скнара хоче стати покійничком. Підніміть його на сосні. По-перше, аби знав, що тут все наше, а по-друге, аби