Читати книгу - "Прокляття рейлі, Вікторія Сурен"

Неначе губка, ми наповнюємо простір всередині тіла чужою магією, а тоді демонструємо власні здібності. Маріонетки, ляльки, раби, якщо більш офіційно — рейлі.

Рейлі буквально залежать від істинних магів, яким у житті поталанило трохи більше. Їхня сила передається нам через доторки, а кількість магії залежить від могутності «зарядного пристрою». Від слабких ми отримуємо лише жменьку, вчуваючи легке поколювання, однак якщо маг по-справжньому могутній, то зсередини нас огортає найпекельніший вогонь.

— Голову так вертить, ніби ти під кайфом, — якось сказала Суджі, п’ючи вино прямо з горла пляшки.

Не знаю, правда це чи вигадки гулящої дівчини, проте є одна непохитна істина, яку можу стверджувати з абсолютною упевненістю: чим довше спустошені рейлі не контактують з істинними магами, тим дратівливішими стають.

Я найменувала це першою стадією.

Потім з’являється чутливість до запахів, неначе у вагітної, підвищена емоційність, як у вампіра, а на останньому етапі ми настільки виснажені, що спроможні лише спати, а інакше однаково втрачаємо свідомість. І от саме тоді на тіло хлине справжня ейфорія.

Звідки знаю? Позавчора я відчула це вп’яте за останні шість тижнів навчання в Академії стихійного знання. Можливо, я мазохістка, але хоча б не збираюся миритися з роллю маріонетки.

Істинні маги та рейлі навчаються разом, оскільки всі ми однаково керуємо стихійними елементами. Просто до рейлі фортуна повернулася іншим боком (дупою, якщо казати прямо), і ми вимушені поповнювати запас сили після її використання. Заряджати батарейку.

Оскільки контакт з особливо сильними магами —  відчуття не з найприємніших, на шиї кожного з нас присутня зачарована підвіска — проа́рія. Металева штуковина вказує не тільки на те, що ми нижча каста (а це чиста, як сльоза, правда), а й рятує від болю.

— Як я вже казав, — вкотре пояснював мені Асмодей, — рейлі зобов’язані носити проарії та ніколи їх не ховати.

Я легко скинула карі брови:

— А чи не забагато в нас зобов’язань, як для вільних магів? Вам так не здається?

За словами викладачів та улюбленого ректора я мушу взаємодіяти з істинними магами, бо на практичних заняттях від рейлі без сили всередині користі, як з цапа молока.

Дивно також те, що мене, як представницю повітряних рейлі, може торкнутися покровитель будь-якої стихії. Тіло сприймає лише магічні частинки, не пов’язані з природними елементами. Всередині рейлі змалечку абсолютно випадково зароджується прихований поклик до окремої стихії, якому необхідна лише чиста магія для активації і байдуже чия. Вогонь, земля, вода, попросту рожево-малиново.

— Божевільні...

Лекції з теорії мене втомлюють, на фізкультурі я сплю. Загалом останні п’ять тижнів відчуваю себе живим мерцем, якого відірвали від адекватного людського світу.

Тутешня їжа викликає нудоту, проте без неї також кепсько; шпалери в кімнаті хочеться зідрати, але водночас лінь це зробити.

І невже ця придуркувата Академія стихійного знання в якомусь ідіотському магічному світі вважає, що пихата дівчина, яку відірвали від домівки, яка тричі начхала на навчання в людській школі, буде прагнути стати відмінницею за для того, щоб у майбутньому миритися з роллю ляльки? Магічної рабині?

Заждіть! Біжу, спотикаюсь!

На відміну від істинних магів, рейлі народжуються лише на Землі. У вісімнадцять років, коли сила розквітає, нас викрадають, а після завершення навчання існує ймовірність, що шановані й сильні маги візьмуть нас у рабство. Ой, перепрошую: під свою опіку. Але обійдемося без евфемізмів. Власники наповнюють рейлі магією, а потім використовують, як зброю чи помічників. Ми не стаємо магічно-залежними після контакту з ними, проте під страхом смерті мусимо коритися.

Сама лише думка про подібне викликає блювотний рефлекс.

Ох. Ні.

Це лише мій мізерний сніданок.

Звичайно ж я змогла відзначитися в цій дивовижно-жахливій академії. Одна єдина, яка не відвідала жодної лекції чи практики за шість тижнів першого семестру. Скільки, власне, і мешкаю в… трясця, як називається ця країна? І місто. І світ.

Добре-добре, я відвідала одну лекцію та просиділа там п'ятнадцять хвилин. Сподіваюся, це не зіпсує репутацію найгіршої першокурсниці-агресорки?

Мозок раптом стискають в жмені, нудота рине до горла, але я ковтаю гірку слину, притиснувши тильний бік ледве не сірої долоні до крижаних вуст.

Наразі стою сама самісінька в казна-якій аудиторії та втомлено розглядаю вміст рюкзака: він практично порожній (як і я). Здебільшого тут людська косметика. Мені потрібно регулярно маскувати до страху змучене обличчя, бо, здається, ще трохи — і щоки почнуть звисати.

Для моделі в минулому це все б’є нижче поясу. Я так любила свій високий зріст та довгі ноги, які тепер вкриваються синцями від найменшого доторку. Прекрасні міцні нігті, що останні кілька тижнів ламаються, розшаровуються та кришаться. Віднині шкіра суха, а довге волосся... Його вже ніщо не врятує.

Втім, краще так, аніж на повідцеві. Вуздечки не потребую.

Проарію я ховаю під коміром, попри те, що всі повинні бачити, до якої групи магів належу. Однак… немає підвіски — значить я не рейлі, а отже, втричі менше проблем.