Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

-Всі зусилля, жертви та потуги - наші, як і ненаші, а навіть ворожо-іноземні - лягають на вівтар світового панування імперії Росії, як і лягали до революції. Її імперські товмачі- авгури, підбурюючи, нацьковуючи та шельмуючи поневолені народи, в тому числі й російський, водять за носи суспільства світу й людства так, що тяжко сказати сьогодні, куди вони заведуть його в отій оновленій першопихатості і чванливоті, по смерті Леніна уже й не згадуючи, хоч би про око, великодержав­ного шовінізму. Доля і наших інституцій влади в Україні - уярмлена, залежноколоніальна, провінційна і буде ще гіршого з часом, аж до повного виявлення чорного флірту реакційності, експансивності, русифікаторства, асиміляторства і геноциду Росії, яких нині тяжко навіть передбачити, враховуючи оту глупоту і сліпоту світових і соціалістичних сил та методи й лозунги новоімперії, якими вона прикривається. Наше чергове історичне воскресіння під благодатною хвилею подій, на гребені яких ми могли б підвестися і відживитися, як народ, нами уже напівпрогране, ще й тому, що іноземні держави і на свою біду не розуміють нашого і свого лиха, яке несеться і принесеться в майбутньо­му імперією всім, інтегруючись і інфільтруючись, як ракова пухлина. Влада, що немає над собою жодного контролю, що здатна видавати і міняти закони, не погоджуючи їх зі своїми підданими, узаконювати беззаконня і сваволю, влада, здобута одержавленими тепер пройдисвітами-авантюристами, може дійти у своїй хижій жорстокості і агресивності не знати до чого. Процес об’явленої так званої інтернаціоналізації набуває і русифікації, і асиміляції, бо конституційне право самовизначення народів - паперове, а двопідданство всіх народів веде до вольового переселення неугодних у забісся. Навіть нагадування сьогодні про право нації є контрреволюцією і в зачатті. Отож, дорогі слухачі, соціалізм без демократії, диктаторський та ще в імперофільській за природою державі є  явище несумісне, він - видуманий, химерний покруч, виродкове каліцтво, і скільки б його не пристібали великодержавці до марксизму та інтераціоналізму, скільки б на нього не клеїли  братства і союзности, він буде сатрапним і деспотичним, як і ота смертельна союзність, найпаче інонаціоналам. Таким чином, вимога повної національної незалежності, своєї форми буття по букві й духові, без крючків-вивертів і будь-якого стороннього тиску - святе право інонародів, хоч і до самої смерті ненависної імперії та зникнення її зі світу! Жити лише із правом на працю та пайку хліба чи за мізерну платню, із правом трудитися до смерти на насильника-поневолювача - це жити в расистському капіталізмі, що не має нічого спільного ні з марксизмом, ні із соціалізмом. В цьому світлі правдивим є оте ленінське, що мовляв, “капіталісти продадуть соцімперії і шнурівку, на якій вона їх усіх перевішає”, і таки перевішає, якщо вони не втямлять, з ким мають справу. Адже соціалізм сьогодні в Союзі - флірт, гра в піжмурки із населенням, в якого плакатами і лозунгами заліплено очі й вуха, - змовк доповідач, оглянувши залу, яка терпеливо світила на нього очима.

-Все більше мелькає в пресі тепер вираз “демократичний централізм” для виправдання і пом’якшення диктатури пролетаріату, а що воно насправді? Та те ж Герценівське самодержавське “художество пануючого клану, після якого соромно бути росіянином”, бо там, де народ, як худоба, належить державі, а не навпаки, він - раб, а в даному випадку ще й жонгльований марксизмом та пролетарськістю у вертепі-державі, що опинилася в руках нікому не підпорядкованих вождів. Наші і союзні стосунки по суті є союзом раба і рабовласника, патриція і плебея, експлуататора і експлуатованого, панівного і підневільного.  Адже допо­мога АРА з Канади, США і Європи нашим пограбованим землякам три роки тому до нас не попала. Перебування в союзі з імперією - це вмирання під шум і ґвалт про щастя й благодать у міражнім обарвленні. Із моїх слів і виказувань у вас може скластися думка про мою людиноненависність до поляків, росіян та інших, тому оговорюся. За довгі роки жандармських етапів ікаторг я чимало приятелював із багатьма і поляками, і росіянами та з  іншими “гнаними і голодними”, але тих, що співчували нашому безправному суто національному лихові, серед них зустрів дуже мало. Та й ті, коли ставали до меншої чи більшої влади, робилися паразитарними, деспотичними до чужих святинь насильцями, захланцями, свавільцями і зневажниками. Прикладом є генсек Сталін, що починав за здравіє інонаціоналів, а тепер молиться за їх упокій. Пояснюється це агресивно-сатрапним духом цареславства і цареправства, що поєднується із престольністю і тронністю, притаманних за виробленою натурою більше росіянам…

Левко мовчки підштовхнув при цих словах Карпа і Явдокима, а сам, заколисаний за роки червонокозакування демагогічними кличами, тепер всотував сказане доповідачем і відкривав очі на дійсність. В залі панувала така тиша, що він чув, як за вікном надривно кричить синичка: "Пі-пі! Пі-пі! Пі-пі!”, їй заспокійливо відповідає синик: “Віть!.. Віть!.. Віть!”

-Дух отієї натури в росіян - “держать і не пущать”, притаманний престо­лові і тронові, робить кожного, хто наблизиться до нього, деспотичним, бо то єдиний засіб утримати інонароди під своєю зверхністю, годуючись за їхній рахунок духовно і матеріально. Він був і є підспуддям влади, він аранжує союзний оркестр на свій лад, він є і партитурою та камертоном у тому, що погноблені інонаціонали ніби свого власного шляху в історії не мали і гноблива зверхність імперії їм є благоденствієм! Отже, без повного, докорінного розгрому імперії, без її ліквідації  для світу та без повного знищення всіх її русофільських кумирних вождизмів і мілітарності поневолені народи в деспотії ніколи не зможуть стати вільними інезалежними. Тяжко мені це вам казати, але це результат неєдності і нашої, і поневолених інонародів у революцію і по ній. Чи є якісь заслуги Леніна в революції? Безумовно вони неймовірні! Але вони поплічні, супутні, заднім числом оформлені спекуляцією і шель­муваннями на суперечностях, нахрапом використані облудними кличами, будоражними гаслами-лозунгами та грою на святих почуттях інонародів і спрямовані у великоімперське русло оновленого самодержавства, при якому змінилися форми і методи гноблення і визиску, але не змінилася їхня суть під “демократичним централізмом”. А так як в російській імперії на престолі може