Читати книгу - "Коріння Бразилії"

Зверніть увагу, що вплив загальної мови на словниковий склад, інтонацію та навіть на синтаксис мови сільського населення Бразилії існував і в тих випадках, коли індіанці не належали до великої мовної родини тупі-гуарані. Йдеться про індіанців бороро й насамперед паресі, роль яких у житті Сан-Паулу XVIII століття можна порівняти з такою, яку в XVII столітті, у розквіт епохи бандейрантів, виконували індіанці каріжу. Річ у тім, що після їхнього одомашнення та навернення до християнства за допомогою загальної мови узбережжя, зі своїми господарями вони могли спілкуватися тільки цією мовою.

Відомо, що початковим поштовхом для експансії бандейрантів, насамперед у Сан-Паулу, став брак сільськогосподарської робочої сили або, радше, відсутність економічних ресурсів, які дозволяли б більшості рільників використовувати рабську працю африканців.

Брак ресурсів, своєю чергою, був обумовлений відсутністю шляхів легкого та швидкого сполучення між найприбутковішими, якщо не між найбільшими виробничими цент­рами, розташованими на плоскогір’ї, та великими споживчими ринками, розташованими по той бік океану.

На відміну від того, що відбувалося, наприклад, на північному сході, придатні для плантацій землі в Сан-Паулу простягалися на значній відстані від узбережжя, на висоті, оскільки землі на вузькій прибережній смузі, на яку ступили європейці, вже до завершення XVI століття були частково виснажені та непридатні для сільського господарства. Перевезення сільськогосподарських продуктів через обривисті перевали Паранапікаби майже завжди було справою непростою й часто-густо збитковою.

Для подолання цих величезних перешкод поширювалося полювання на індіанців. Великі вторгнення й руйнування переслідували тут цілком конкретну мету: забезпечення такої самої осілості, якої північні цукрові барони досягали, не рухаючись зі своїх плантацій. Хоч би яким дивним це здавалось, велика мобільність, динамізм мешканців Сан-Паулу обумовлений у цьому разі прагненням того ж самого ідеалу сталості та стабільності, якого в інших районах можна було досягти з перших років колонізації, не докладаючи значних зусиль.

Але якщо відповідає дійсності те, що без індіанців португальці не змогли б вижити на плоскогір’ї, то й з індіанцями вони не могли б зберегти свою чистоту. Інакше кажучи, вони мали відмовитися від багатьох успадкованих звичаїв, од власних способів життя та співіснування, від своїх прийомів і технік, від своїх прагнень і, що набагато важливіше, від своєї мови. У дійсності сталося саме так.

А завдяки зусиллям своїх нащадків-метисів вони вре­шті-решт отримали у нагороду цей потужний й гігантський світ, про який не могли й підозрювати, підписуючи Тордесільяську угоду[288]. Історик Р.Г. Тоуні[289] описував португальську колоніальну імперію як дещо «трохи більше за лінію фортець і факторій у 10 тисяч миль завдовжки»[290]. І це б абсолютно точно описувало Португальську імперію, але у XVI сторіччі, коли у Бразилії поселенці «борознили» пляжами немов краби. Але вже у XVIII столітті ситуація змінилася та джерела, які підживлювали життя в Бразилії й власне метрополії — Португалії, — завдяки бандейрантам були перенесені далеко у глиб материка. Тому навряд чи випадково перший вирішальний крок на шляху до підкорення та дослідження Африканського континенту був здійснений у те ж саме століття уродженцем Сан-Паулу та внуком метисів Франсішку Жозе ді Ласерда-і-Алмейдою[291]. Його спроба була настільки пам’ятною, що, за свідченнями, наведеними Девідом Лівінгстоном у своєму щоденнику, через багато десятиліть про неї згадували дикі племена африканських негрів.

У своїй монументальній праці, присвяченій характерові відкриттів і завоювання Америки європейцями, Ґеорґ Фридерічі[292] присвятив діяльності бандейрантів такі слова: «Першовідкривачами, дослідниками, завойовниками внутрішніх районів Бразилії були не португальці, а чистокровні білі бразильці та дуже багато бразильців-метисів, до яких приєдналися й первісні індіанці — уродженці цієї землі. Уся величезна територія бразильського сертану була відкрита для Європи не європейцями, а американцями»[293].

Я не повністю поділяю думку німецького етнолога та історика,