Читати книгу - "Чорний Загін"

-- Це нагадує мені всіх членів Кола.

Ловець засміявся.

-- Так. Всі вони лицеміри. Та більшого лицеміра ніж Шепіт, тобі не знайти. Це просто неймовірно, Док. Як їй вдалося розкопати стільки таємниць? Звідки вона знає моє ім’я? Я ж заховав його ідеально. Я знімаю перед нею капелюха. Чесно. Яка геніальність. Яка зухвалість. Атака на Паничі, через Країну Вітрів і по Сходах Сліз. Неймовірно. Неможливо. І її план спрацював би, якби не випадковість. Якби не Чорний Загін і ти. Ти отримаєш винагороду. Можеш не сумніватися. Та годі вже про це. В мене ще купа роботи. Потрібно передати цю інформацію Нічному Жаху. Леді повинна якомога швидше побачити ці документи.

-- Сподіваюся, ти маєш рацію, -- пробурмотів я. – Відлупцюємо всіх, а тоді перерва. Я вже замахався. Цілий рік ми тільки те й робимо, що гаруємо і воюємо.

Тупе зауваження, Док. Я відчув як холодний погляд прошив мене з-під моріону. Скільки часу гарує і воює Ловець Душ? Століття.

-- Ну йди, -- сказав він мені. – Пізніше я порозмовляю з тобою і Вороном.

Холодний, холодний голос. Я погнав звідти до бісової матері.

Коли ми прибули в Паничі, було вже по всьому. Нічний Жах налетів, як буря і вдарив з усіх сил. Куди б ти не подався, всюди наштовхувався на повстанців, що звисали з дерев і ліхтарних стовпів. Хлопці повернулися в казарми, впевнені, що їх чекає спокійна, нудна зима, а весну ми проведемо заганяючи залишки повстанців назад у великі північні ліси.

Ах, солодкі ілюзії, та тривали вони не довго.

-- Тонк! – гукнув я і ляснув на стіл п’ять мальованих карт, отриманих при роздачі. – Ха! Подвійна ставка, хлопці. Подвійна. Гроші на бочку.

Одноокий буркнув щось і посунув монети по столу. Ворон тихенько засміявся. Навіть Гоблін оживився і посміхнувся. За весь ранок Одноокий не виграв жодного разу, навіть коли махлював.

-- Дякую, джентльмени. Дякую. Роздавай, Одноокий.

-- Що ти витворяєш, Док? Га? Як це в тебе виходить?

-- Його руки швидші, ніж твоє око, -- підказав Елмо.

-- Просто здоровий спосіб життя, Одноокий. Здоровий спосіб життя.

В кімнату зайшов Лейтенант, з перекошеним від люті обличчям.

-- Ворон. Док. До Капітана. Швиденько.

Він поглянув навколо на гравців.

-- Дегенерати.

Одноокий пирхнув, тоді зобразив на обличчі бліду посмішку. Лейтенант був ще гіршим гравцем, ніж він.

Я поглянув на Ворона. Капітан був його друзякою. Він тільки знизав плечима і кинув карти на стіл. Я порозпихав по кишенях свій виграш і поплівся за ним в кабінет Капітана.

Там вже чекав Ловець Душ. Ми не бачили його з того дня на краю лісу. Я сподівався, що в нього купа справ і йому не до нас. Я поглянув на Капітана, намагаючись прочитати наше майбутнє по його фізіономії. Він був не в настрої.

Якщо Капітан не в настрої, то і я теж.

-- Сідайте, -- наказав він і вказав на два крісла. Сам він неспокійно кружляв по кімнаті. Нарешті промовив:

-- Нам наказано вирушати. Наказ походить з самих Чарів. Нам і всій бригаді Нічного Жаху.

Він вказав на Ловця Душ, передавши йому слово.

Видавалося, що Ловець зосередився на своїх думках. Врешті, ледь чутно, він запитав:

-- Ти добре володієш луком, Ворон?

-- Непогано. Але я далеко не чемпіон.

-- Краще ніж непогано, -- заперечив Капітан. – Я б сказав у біса добре.

-- Ти, Док?

-- Колись стріляв добре. Проте, я вже кілька років не тримав у руках лук.

-- Потренуйте трохи. – Ловець теж почав ходити по кімнаті. Кабінет був невеличкий, тож з хвилини на хвилину я очікував, що вони зіткнуться. – Останнім часом дещо трапилося. Ми спробували спіймати Шепіт у її таборі. Вона втекла нам з-під самого носа. Відчула, що щось не так. Вона й досі десь переховується. Леді відправляє війська з усіх боків.

Це пояснювало слова Капітана. Але я не зрозумів навіщо мені вправлятися у володінні луком.

-- Наскільки ми можемо судити, -- продовжив Ловець Душ. – Повстанці не в курсі, що там діється. Поки що. Шепіт не вистачило сміливості повідомити про свою невдачу. Вона занадто зарозуміла. Скидається на те, що спочатку вона хоче взяти реванш.

-- Який реванш? – запитав Ворон. – Вона не назбирає й взводу солдат.

-- З допомогою інформації. Вона пам’ятає про що йдеться у викопаних вами документах. Гадаю, вона не знає, що вони у нас. Шепіт не встигла наблизитися до штаб-квартири, коли Кульгавий зрадив нашу присутність і вона накивала п’ятами в ліс. Тільки нас четверо і Леді знає про існування цих паперів.

Ворон і я кивнули. Тепер ми розуміли тривогу Ловця. Шепіт знала його справжнє ім’я. Він був під прицілом.

-- Що тобі потрібно від нас? – запитав Ворон з підозрою. Він боявся, що Ловець думав, що ми теж розшифрували його ім’я. Він навіть запропонував вбити Поневоленого перш, ніж він вб’є нас. Жоден з Десяти не є безсмертним чи невразливим для ударів, проте до них в біса важко дістати. Я сподівався, що мені ніколи не доведеться спробувати.

-- У нас трьох особлива місія.

Ми з Вороном переглянулися. Він що, мав намір