Читати книгу - "Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок"

Мисливці залишали на пеньку сухарі та горілку для лісовика. Він ласує, а потім допомагає тому, хто залишив гостинець. Мисливці навіть інколи закладали угоду з лісовиком, щоб дичину їм заганяв.

Закладали з лісовим духом також пастухи. У давні часи 9 січня, на Стефанів день, наймали пастухів. Громада враховувала не тільки репутацію, досвід, уміння, а ще й шукала таких, хто умів домовитися з лісовим духом. Досвідчені пастухи ходили в ліс весною, сідали на осиковий пень і читали заговор. Відразу з'являвся лісовик, сідав навпроти, закидав ліву ногу на праву і за угодою наймався на службу до пастуха. Тому з пастухом старалися не сваритися, боячись, аби він не віддав худобину лісовикові.

На Іванів день, 7 липня, лісовики особливо активні, вони лякають кожного, хто заходить в ліс. 4 вересня лісовики носяться по своїх володіннях з дрючком в руці, як скажені. При зустрічі лісовика можна впізнати, бо на ньому червона одежина, правий чобіт на лівій нозі, лівий – на правій, брів на обличчі немає, очі палають зеленим вогнем. У лісі на стежці відпочивати не можна, бо лісовик того не любить і може зробити щось лихе. Можуть цього вечора лісові духи з'являтися в поселеннях. Про них спеціально розповідають різні історії, щоб вони почули і не шкодили потім при зустрічах.

День Воздвиження, 27 вересня, лісовики вважають особливим для себе днем. Вони зганяють в одне місце підвладну звірину, ніби влаштовуючи огляд перед зимою. Кажуть, що цього дня в ліс ходити не слід.

17 жовтня, на Єрофея, лісовики штукарять: блукають, кричать, регочуть, плещуть в долоні, ламають дерева, ганяють звірину, а після перших півнів провалюються крізь землю до весни. У цей день також до лісу не ходили. А в природі з цього дня стає холодніше – зима наближається.

За давніми повір'ями, у кожній країні лісовики мають своїх воєвод чи царів. У них є військо. Як починається війна у людей, то між собою воюють і лісовики. Під час воєн лісові духи людей не чіпають…

Хочете вірте, хочете ні – майже одночасно наші поплавки затанцювали! А потім пішло! Карасів натягали! Я піймав коропчука, а кум Гриць двох. За якусь годину!

– Бачиш, Григорію, як ми з повагою до водяника – так він віддячив.

– Am! На ловця, куме, і звір біжить!

– Ні, куме! Чий берег, того й риба…

Після вдалої риболовлі поплавки наші завмерли водночас. Ми вже непоспіхом розклали закуску і прилягли біля пляшки. Григорій усміхнувся:

– Коли у мене болить горло, я дякую Богові, що я не жираф!

Коли у мене болить голова, я дякую Богові, що я не слон!

Коли у мене болить зуб, я дякую Богові, що я не бегемот!

Вип'ємо за те, що добре бути людиною!

– Починай, куме! – підморгнув Гриць.

І продовжилися наші побрехеньки.

Глупа ніч. Жінка в ліжку протирає очі і починає стягувати ковдру з чоловіка.

– Що? Знову? – жахається чоловік.

– Тю на тебе! Ти ж на полювання звечора збирався!

– Ура!!! На полювання!

Ловив рибалка рибу в непевний час і в непевному місці. Наслав на нього водяник русалок. Ті його схопили і вирішили до смерті залоскотати.

– Чого бажаєш наостанок? – запитують.

– Хай мене умертвить найпотворніша з вас!

Кажуть люди, що залишився жити…

Мисливець прокидається вранці. Голова – розвалюється. Ноги – чужі. У роті – кури ночували… Раптом дивиться – на руці лежить найкраща жінка у світі.

– Ти хто?

– Фея.

– А що можеш?

– Все можу.

– Зроби, щоб з’явилася пляшка пива.

Перед очима – пляшка пива.

– Зроби… Щоб тут поруч з’явився «Джип»!

Перед очима – «Джип».

– Слухай, а може ти зі мною житимеш? Жінку кину… Розведуся! Житимеш?

– Житиму.

– А як тебе звати?

– Біла гарячка…

– Ти, Ганю, чому така зажурена?