Читати книгу - "Еринії"

Рита взяла дитину під пахви й понесла мити. Поставила малого у ванній і відкрила кран. Зняла повзунки й пелюшку. Із неї випала смердюча купка. Вируючий струмінь води посунув її до стоку, який відразу забився. Вода у ванній стала брудною й почала підніматися.

Рита взяла дитину однією рукою, а другою, вільною, ковтаючи слину, щоб притлумити відразу, пробила сток. Сіднички дитини відпечатали на її халаті коричневу пляму. Її ледь не знудило.

Єжик, що й досі сидів у неї на руці, зацікавився предметами, які стояли на поличці під дзеркалом. Простягнув ручку, і звідти впала важка пляшечка парфумів. Коли вона розбивалася об край ванни, а пахуча рідина «Le Narcisse Bleu» змішувалася зі смердючою водою, Рита відчула, як сльози набігають їй на очі. Проте це не були сльози жалю чи розпачу.

Поставивши дитину в умивальнику, вона скинула із себе халат і заходилася над ванною до червоного терти свої руки аж до ліктів борним милом і рисовою щіткою. Насилу стрималася, щоб цією жорсткою щетиною не проїхатися по делікатному тільці сина.

Коли Рита нарешті помила дитину й вийшла з ванної, вона вся спітніла й тремтіла. Важко сіла на кухні й нерухомим, безтямним поглядом утупилася в стіл. Потім примусила себе підвестися, одягти чистий халат і зварити синові кашку з молоком. Посадовила Єжика на дитячому стільчику з поперечкою, яка не давала дитині випасти, додала в тарілку з кашею малинового сиропу й почала годувати малого. Але хлопчик не проковтнув кашу а, потримавши хвилинку в роті, виплюнув на слинявчик. Із наступною ложкою було те саме. Рита схилилася над ним, легенько взяла його долонею за щічки, від чого ротик Єжика перетворився на такий собі дзьобик. Влила туди наступну ложку, але малюк негайно виплюнув густу рідину.

Витерши обличчя від каші, Рита глянула на свій щойно вбраний халат. Він був укритий теплими рожевими патьоками. Проте Рита примусила себе лагідно витягнути Єжика зі стільчика. Малий підстрибом вибіг з кухні. На порозі спіткнувся й простягся на гранітній підлозі передпокою.

Рита не рушила з місця, дивилася на свій забруднений халат і обіруч затискала вуха, щоб не чути дитячого крику. Іноді їй хотілося задушити власну дитину.

Через півгодини заспокоєний і чистенько одягнений Єжик заходився біля пляшечки з молоком. Рита, легенько підфарбувавшись і одягнувши сукенку, панчохи й домашні капці, оздоблені червоним шкіряним бантиком, увійшла до кухні. Вона знала, як покращити свій настрій. Насамперед гарно, зі смаком убратися, фантазувала вона, так, ніби можна було спокійно вийти з дому! А тоді з’їсти щось смачненьке!

Рита відкрила дверцята шафки під вікном. Витягла звідти полумисок, прикритий скляною покришкою. Під нею був великий кавалок торта «Захер», який учора принесла їй тітка Леокадія. Відкусила шматочок солодкого без ложечки. Торт був смачнющий. Але ж не годилося їсти в кухні, як служниці!

Рита сіла у вітальні й увімкнула радіо, налаштоване на львівську програму. З репродуктора полинула весела музика у виконанні якогось джаз-бенду. Запалила спиртівку під кавою, яку вона запарила понад годину тому. За хвилинку налила до філіжанки ароматну рідину. Єжик сидів верхи на великому автомобілі й, відштовхуючись від підлоги ноженятами, їздив круж столу. Коли проїжджав повз матір, вона погладила його по личку, але не поцілувала. Усе ще відчувала образу на малого.

Відокремила срібною ложечкою великий шматок торта, коли задзвонив телефон. Рита пішла до передпокою, щоб підняти трубку. У слухавці почувся голос тітки Леокадії.

― Рито, люба, ― мовила тітка, привітавшись, ― чогось потребуєш? Ганна саме виходить за покупками, то купить і для тебе. Що б ти хотіла сьогодні на обід? Скажи, і Ганна все приготує й ополудні віднесе тобі.

― Не знаю, ― відказала Рита, бо хотіла закінчити цю розмову й допити каву. ― Мені однаково. Ага, цигарки. Це найважливіше.

Вона поклала трубку й повернулася до вітальні. Єжикові пальчики й щічки були коричневі. На світло-бежевому килимі, у плямі від розлитої кави, біля перекинутої філіжанки лежав шматок торта «Захер», який дитина лизала, як звірятко.

Рита сіла й закурила. Вона вся тремтіла, у голові миготіли якісь картини, вуста були повні диму, а душа ― ненависті. До рідної дитини. І власного батька, через якого вона була приречена сидіти під домашнім арештом.

Попельський прокинувся біля полудня й ледве встиг на нараду до Зубика. Подумки проклинав дешеву горілку, котру купив під ранок у якомусь генделику біля вокзалу. Він продовжував відчувати її огидний смак. Міг пробачити собі це нетривале знечулення, удаване вилікування емоційного напруження, яке з’явилося, коли впевнився, що Марцелій Вільк ― це не Ірод! Я міг напитися нині після роботи, думав він. У вишуканому «Атласі» спорожнити пляшку «Старки» під м’ясний рулет та оселедці «під шубою»! Але ж ні! Треба було неодмінно нажлуктитися якоїсь люри[49] о п’ятій ранку! Добре, що все скінчилося похміллям, а не отруєнням!

Попельський сидів похмурий, бавився своїми погано защіпнутими запонками на манжетах, потирав пальцем неголене підборіддя й думав про варені сардельки із хроном, які розпачливо кликали його з кухні, коли він, голодний