Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Подвійні міражі 📚 - Українською

Читати книгу - "Подвійні міражі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подвійні міражі" автора Наталія Шевченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 64
Перейти на сторінку:
Просто не встигла. Треба було ворушитися, а не сумнівами терзатися, на що ж я здатна задля збереження сім’ї. От спитала б себе, курка дурна, яку сім’ю я зібралася зберігати? Де вона, та сім’я? Я не кажу, що так в усіх, хто це практикує, та я мусила знати Антона краще. Те, що я в сімнадцять років віддалася, не виправдання. Розум треба мати. А далі все було легко. Для нього. Місяць на гері, тиждень без гери — і я була готова на все. Чоловіки, жінки, котики, собачки, гуртом і вроздріб, утрьох, усімох — на все. Він знав, що робить. Курвин син.

— Вам відомо, хто це, пане Юрію?

— Звіть мене Юрко. Так. А вам відомо, що мені це відомо.

— Пане Юрію, — оливкова гілка миру не прийнята, повітря зі свистом розрізає томагавк війни, — ви можете щось із цим зробити?

— Зі знімком? — імітуючи нерозуміння, Бобир звів брови хатинкою, а серце зайшлося в шаленстві, пульс застрибав, як кенгуру, — схоже, йому щойно принесли найзаповітнішу мрію. На блюдечку із сріблястим обідком. А ще ж, наче, не Різдво…

— А вам конче, аби я сказала це вголос?! Не хвилюйтеся, я без диктофона, мікрофона і прихованої камери. І скажу, якщо бажаєте. Із Антоном. Я хочу, щоби це падло зникло з лиця землі. І мені байдуже, як ви це зробите.

— Можу я спитати, чому? Чому я і чому саме зараз?

— Подейкують, що ви дружите з моєю сестрою. Спершу, з огляду на її фах, я на ці чутки не зважала. Відомо, яка це дружба, думала я. Горизонтальна.

— Винятково вертикальна, запевняю вас. Та не тому, що я не мрію перевести її в іншу площину. Даруйте за відвертість…

Юрко затнувся. Чи підтримає його сестра? І чому це так важливо для нього?

— Це не дружба, як така. Не тільки дружба. Надійко, я кохаю Владу.

Надя закрила лице долонями і заплакала. Юрко не заважав. Не намагався втішити. Так і стовбичив біля дверей, спостерігаючи, як вродлива молода жінка заливається сльозами. Йому так хотілося підбадьорити її, та він не знав чим.

— Вибачте, будь ласка, — із голубої сумочки на світ божий з’явилася носова хустинка, також блакитна, і Бобир сильно зацікавився, а якого ж відтінку Надійчине спіднє. — Я… я не знаю, що саме вам розповіла Влада про наші з нею стосунки, але я…

— Вона сказала, що ви — як дві половинки.

Ми думаємо одне, і відчуваємо однаково. Жаль, смак на мужиків у нас різний.

— Точно, — Надя кивнула, глянула на пальці — тремтять, і зіжмакала носовичок, так і не скориставшись ним. — Дві половинки, папужки-нерозлучники, сестрички — не розлий вода… Він зробив із неї наркоманку і повію, а мене… все одно, що вбив. Якби це був її вибір… якби вона сама… я змирилася б! Помирала б від болю, але змирилася. Та він присилував Владу! Примусив! А я… сліпа дурепа, ідіотка! Я бачилася з нею тричі на тиждень, і нічого не зрозуміла! Нічого не запідозрила!

Юрко підійшов ближче і присів на сусіднє крісло, аби мати змогу злегка торкнутися Надійчиної руки.

— Ви не знали, Надійко. Не могли знати. Певно, в початкових класах не так багато торчків, навіть зараз.

Надя схлипнула. Юрко дивився на неї і згадував, що говорила Влада.

Саме Надійка боролася за мене до кінця. Відступилися мама й тато, бабуся, плачучи, махнула рукою на кохану онуку, — після того, як я винесла з дому і продала за безцінь старовинну ікону, а Надійка не відступала. Забирала мене з вулиці, з клубу, з-під носа в Антона, кілька разів отримуючи за це стусани, і, хоча могла накапати свекру, не робила цього ніколи, бо боялася, що це вилізе боком не їй, а мені. Приводила до себе додому, не дорікала й словом за зниклі гроші, коштовності, одяг… Була поруч під час ломки, обіймаючи, коли я билася головою об стіну та горлала, мов баньши, й пробачала те, чого не можна пробачати. Я… якось треба були гроші, а узяти ніде, і я пішла до Славка. Це Надійчин чоловік. Шалапут і мрійник, але добрий і до безтями закоханий у свою дружину. Він відмовив мені, звичайно, бо розумів, нащо мені. Усе місто розуміло, на той час. А я почала чіплятися до нього… пропонувати йому різні… послуги. Хочу, щоб і це ти також знав про мене. Знав, що в наркоманів не лишається честі, совісті — нічого людського. Я тоді ще добре виглядала. Я сказала Славкові — уяви, що я — твоя дружина. Що ми близнючки, а отже, це не зрада. І ще багато чого плела… Він відмовився. Я бачила по ньому, по очах бачила — він хотів погодитися. Дуже хотів. Та щось його стримало. У розпал наших кухонних «перемовин» увійшла Надійка. Там нічого не було, але ж ти в курсі, як це виглядає збоку, коли розпатлана нахабна бабега лізе в ширінку до мужика. Я думала, мені гаплик. Славко думав те саме. Він аж у розмірі зменшився, бідака — я маю на увазі, він сам, а не те, що в штанях. А сестра спокійно так: «Якщо ви закінчили тут, я можу кави випити?» І сміх і гріх. Славко торохтить щось, виправдовується, а вона ще спокійніше: «Ти що, гадаєш, я сліпа? Сама бачу, що сталося і чого не сталося! Марш під холодний душ, бо зараз зіпер на ширінці розійдеться». А мені нічого не сказала. Вона за мене воювала. І, лише отримавши фото старшого сина на дитсадковому майданчику, з підписом «Бережи малого, мати Терезо» — капітулювала. Показала знімок свекру, той наказав, кому слід, Антона впіймали і відлюбили ваші орли, й більше він свою смердючу пащу на мою сестру не роззявляв. Але стосунки наші розірвалися. Я виснажила її. «Ти не хочеш, щоб тебе рятували, — сказала Надійка, коли ми бачилися востаннє. — Ти йдеш на дно і відпихаєш рятівне коло. Я не можу надягнути його на тебе силоміць. Ніхто не може».

Барвінкові очі й сталеві крила. Янгол із вогняним мечем у руках.

— Юрку, — Надя пахла трояндами

1 ... 47 48 49 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подвійні міражі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подвійні міражі"