Читати книгу - "Амок, Янка Мавр"

Південний берег Яви. — «Саардам» під командою босого капітана. — Друзі чи вороги? — Обслідування фіорду. — Ввічлива зустріч з англійським дредноутом. — З кораблем через бар'єр. — Під охороною пташок. — Вивантаження зброї. — Загибель Гоно.

Південний берег Яви значно вищий за північний і стрімко спускається в Індійський океан. На всьому своєму протязі близько тисячі кілометрів, вія неприступний, і на ньому немає приморських міст. Лише в одному місці, приблизно посередині, місцевість знижується і там знаходиться невеликий порт Чилачап, до якого навіть прокладено залізницю. Але і порт і залізниця не мають великого значення бо, по-перше, місцевість дуже нездорова, а по-друге, з цього боку на Яву майже не заходять кораблі. Всі зносини з Явою відбуваються з північного берега, а південний упирається в безлюдний Індійський океан, де, крім диких островів, нічого нема. Навіть кораблі з Австралії, яка лежить на південний схід від Яви, підходять до неї з північного боку, в Сурабайю чи Батавію.

Головний залізничний шлях, який перетинає Яву з заходу на схід, в деяких місцях проходить зовсім близько від Індійського океану, але до самого берега не доходить. Навіть кілька спеціальних залізничних колій, проведених від головної колії прямо на південь, закінчуються за десять-двадцять кілометрів від берега. Вже одно це свідчить про те, який характер має південний берег.

Усі значні гори Яви знаходяться на південному березі, скупчилися тут безладним натовпом і одразу опинилися, ніби боячись ступити далі в глибочінь океану. А позаду них інші гори; вони налазять одна на одну, немов хочуть через голови сусідів заглянути в сині води. Багато різних невідомих кутків, щілин, міжгір'їв, печер і дірок зберігають у собі ці купи гір-скель. І всюди, де хоч якось можна зачепитися, — всюди втиснулася багата рослинність цієї пишної країни. А над усім оцим хаосом димлять вулкани, наче фабрики і заводи невідомого підземного царства.

Багато затишних куточків створюють стрімкі скелясті береги, але на протязі десятків кілометрів не зустріти людей, бо ці красиві і затишні закутки майже не мають і клаптя землі, де б могла жити людина. І ті поодинокі люди, які оселилися вгорі на березі, фактично перебувають далі від моря, ніж ті, що живуть далеко від нього. Вони можуть скільки завгодно тішитись і милуватись величчю океану, але щоб дістатися до нього, повинні були б організувати експедицію.

Та й ззаду, з острова, дістатися до цих людей важко. Хаос гір, скель та лісів обороняє їх від гостей не гірше, ніж неприступні береги. Недарма шляхи закінчуються, не доходячи кілька кілометрів до берега. Звісно, в разі потреби їх можна було б протягнути й до моря, незважаючи на всі перешкоди. Але поки що не варто, бо нема економічної користі від цього.

Крім того, берег має ще оборону у вигляді підводних і надводних скель-рифів. Вони тягнуться вздовж берега на сотні кілометрів і затримують людину навіть там, де берег ладен підпустити її. Вони і море не хочуть підпустити; ось чому поміж ними завжди точиться боротьба, ось чому поміж рифами завжди вирує, шумить і піниться вода. Наче біла стрічка облямовує берег з заходу на схід.

Звісно, на тисячокілометровому просторі знайдуться й ще місця (крім вищезгаданого Чилачапа), де є голландські адміністративні установи, головним чином військова варта. Однак їх небагато і то переважно там, де можна так-сяк підійти до берега. Інші ж місця охороняються рифами і скелями. А з яким успіхом вони виконують свій обов'язок, можна бачити з того, що навіть контрабандисти і ті намагаються пройти повз цей незатишний берег.

В одному з таких місць і знаходяться оті Скеля Ластівчиних Гнізд, про які говорили Гейс та Салул.

Коли «Саардам» вийшов у Індійський океан, одразу постало питання: куди подітися і що робити далі? Нарада відбулася загальна, тут же на палубі. Команда тепер складалася вже більше ніж з сотні чоловік, та ще й яких! Кожен в них знав напам'ять коли не все море навколо Яви, то принаймні певне місце. А всі вони разом складали таку команду, якою не міг похвалитися жоден інший корабель. А серед них найдосвідченішим був старий Гудас, що якось сам по собі, навіть без виборів, став капітаном корабля. Чимало мінгерів позеленіли б від люті й обурення, якби побачили, що капітаном державного військового корабля є оцей худий старий «дикун» з жмутком сивої бороди, без шапки, у брудних штанах і сорочці, та до того ще й босий.

Але значна частина колишньої команди була певна, що командиром буде Гейс. Навіть і тут вони не могли собі уявити, як цей білий чоловік, голландець, та залишиться на другому місці. Вони обережно і висловили цю думку, але зараз же заспокоїлась і коли Салул і сам Гейс пояснили, що з усіх них найбільш «водяна» і досвідчена людина — Гудас; крім того, Гейсу і Салулу доведеться покинути корабель, а Гудас залишиться назавжди.

Цей Гудас провів на морі все своє життя, починаючи з восьми років, коли він допомагав батькові у рибальстві. А потім зазнав усього: був і ловцем перлів на островах Ару, служив і на голландському торговельному кораблі, і навіть на китайському контрабандистському судні. Тому він знав не тільки всі береги Яви, але навіть усі куточки Малайського архіпелагу.

Гудас передусім спитав, який запас вугілля є на «Саардамі».

— На п'ять днів дороги, коли йти лише під парами, — повідомив Салул.

— Мало, — похитав головою Гудас. — Ну що ж, тоді доведеться більше використовувати паруси, а машину пускати в хід тільки на випадок надзвичайної потреби. Поки що наше головне завдання — вивантажити зброю. Треба спробувати зупинитись біля Скель Ластівчиних Гнізд. Будемо поспішати, бо нас можуть наздогнати.

— Шукай вітра в