Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Чорна рада, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорна рада, Куліш П."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорна рада" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 56
Перейти на сторінку:
тепер повна Україна.

- Їй-богу, бгате, я кричав «Сомка!» так, що трохи не лу­с­нув! Ох, у нещасливу годину, бгате, ми виїхали з Хмарища! Як то моя Леся почує про сю раду? Подождіть же! Куди ж оце ви, бгатці?


- Куди ми їдемо, - одвітує Шрам, - там тобі не бувати.


- Та, по правді сказавши, бгате, я й не хочу. Добре й під Ніженем огрілись. Ось до якого часу блукаю не обідавши. А бідолаха Сомко! Що то він тепер?


- Ну, їдь же собі обідати, - каже Шрам, - нам ніколи. Про­щай!


- Прощайте й ви, бгатці! Та заїздіть, упоравшись, у Хма­ри­ще: вдаримо, може, ще раз лихом об землю.


- Ні, вже! - одвітує Шрам. - Тепер про нас хіба тільки по­чу­єш. Прощай навіки!


Да й обнялись обоє перш із Череванем, а потім і з Васи­лем Невольником. Петро щиро стиснув Череваня, прощаю­чись; а той, мов догадавсь, да й каже:


- Ой бгатику! Чи не лучче б було, якби ми не ганялись за ге­тьманами?


З тим і роз'їхались. Шрам повернув на Козелецький шлях; Че­ревань із Василем Невольником вернувсь до своя­кового ху­тора. Василь Невольник утирав рукавом сльози.



XVI



А Брюховецький тим часом бенкетовав у Ніжені. У ту-бо не­щасливу годину справді так лучилось, як мовив Галка: «Де кричать, а де співають; де кров іллють, а де горілку п'ють».[60] Коло Брюховецького сидить за столом князь Гагін із ду­м­ни­ми дяками - люде поважні, що не з гайда­ма­ка­ми б їм бе­н­ке­товати; так отже золото того наробило, що без­божний ха­­р­цизяка став їм у повазі, а щи­ра душа мусить погибати! За зо­лото не звонтпили ошу­кати свого царя, що дав їм у всьому ві­ру; не звонтпили через того Іванця на­го­то­вити­ кривавих буч своїм земля­кам із нашим без­та­ла­н­ним людом. Хто ж бо того не знає, скілько опісля розлито на Вкраїні крові через Іванцеве лу­кавство да через неситу хтивість московських воєвод?


Гуляє князь Гагін із Брюховецьким, ісповняють черво­ним вином кубки, бенкетують на людське безголо­в'я. Скрізь, і в світлицях у Колодія, і на подвір'ї, сидить поза сто­лами го­ро­дова козацька старшина з запорожцями: усе то тії, що ниш­ком поякшались із низовцямй да, ради свого панства, запро­да­ли Сомка Іванцеві.­ Невірні душі! Те­пер уже іншому й тру­нок не лізе в пельку, іншому так тя­жко, як тому Юді; да вже не­ма вороття - треба брататься з роз­би­шаками! А тії окаян­нії сидять за столами в чужих кар­мазинах, що де на яких і не сходяться, п'ють горілку, як воду, хваляться та­кими добри­ми вчинками, що аж мороз іде поза спиною; крик, галас зчи­ни­ли несказанний. Дивує­ться князь, по­глядаючи на таку ко­м­панію, і питається в гетьмана:


- Чи в вас у Сiчi знай так бушують на бенкетах? А один бур­ла­ка перебив гетьмана да й каже:­





В нас, князю, у Сiчi то i норов, хто «отче наш» знає,


Як уранцi вставши, вмиється, то чарки шукає.


Чи чарки то, чи кiвш буде, не глядить перемiни, -


Гладко п'ють, як з лука б'ють, до ночної тiнi.





Як же почали розхапувати по кишенях міщанське добро, то князь і собі звонтпив, щой його ще гірш, ніж на раді, не по­трутили; да, скінчивши обід, зараз і попрощавсь із но­вим гетьманом. Брюховецький провів його аж за ворота.


Провів князя за ворота, аж тут йому назустріч двоє дідів сі­чових - ведуть за шияку якогось сіромаху-братчика. Так як от часом двоє вовків попадуть під селом необачну сви­ню да, взя­вши з обох боків за уші, ведуть у пущу на роз­пра­ву, так тії діди вели бідаху-запорожця через базар, пози­ра­ю­чи грі­з­но з-під сивої щетини.


- Де се ви, батьки, блукали, що й не обідали вкупі? - пи­тає Іва­нець.


- Та от бач! - кажуть. - За цим ледащом і обід утеряли.


- Що ж він таке?


- Еге, що! Тут наробив такого сорому товариству, що й ка­за­ти­ язик не ворочається. Унадивсь дияволів син до ко­ва­­ли­хи. У Гвинтовки коло хутора коваль живе, дак він ту­ди і вна­дивсь.


- Так оце ви його й піймали на гарячому вчинку?


- Зцапали, - кажуть, - пане гетьмане, як кота над салом. Уже нам давно до ушей донесено, що притьмом Олекса Се­н­чило скаче в гречку: «Е, постривай же, - кажемо, - га­спе­д­ський си­ну! Ми ж присочимо тебе!» - та вже ото й чи­гали його, не спу­скали з очей. Що ж? Тут добрі люде на раді гетьмана оби­ра­ють, а він, ледачий, до ковалихи. А ми з бра­тчиком на­зир­цем. «Одчини!» - Не одчиняє. «Одчини!» - Не одчиняє. Ми две­рі вивалили, аж він, поганець, там, як той кнур у берлозі!


- Що ж ви оце думаєте з ним чинити?


- А що ж більш, як не киями? Та вже сього не так, як Ки­ри­ла Тура! Сьому вже треба так боки нагріти, щоб не ді­ждав більш рясту топтати!


Кругом запорожці, як тії гусаки, повитягували шиї; слу­хають, що гетьман скаже. А гетьман повів кругом якось лу­каво очима.


- Ударити, - каже, - в раду.


От і почали окличники гукати по базару; а серед базару став коло стовпа довбиш да й почав бити в бубни. А бра­т­чи­ки так, як хорти на поклик вівчаря, той звідти, той звідси, по­спішали на раду. Тяглось туди й городове коза­цтво. Як же назбиралась їх купа чимала і зробили судне ко­лесо, і всі діди стали в первій лаві, похиливши тяжкії од думок голови, тоді й гетьман з вельможною старшиною вий­шов з бенкетного дво­ру. От і став на свойому геть­ман­сь­кому місці, під бун­чу­ком і корогвою, і вщухнули всі, слу­хаючи, що казатимуть ста­рійші. Як ось, тілько що ко­шовий дід, батько Пугач, ви­сту­пивши наперед, хотів кла­нятись на всі боки до радного слова, аж Іван Мартинович звелів ударити у срібні Сомкові бубни і прийняв сам таке слово:


- Панове полковники, осаули, сотники і вся старшина, і ви, братчики запорозькії, і ви, козаки городовії, а найбільш ви, мої низові дітки! До вас тепер оберну я слово, а вся рада не­хай послухає й розсудить. Як заохочував я вас із собою на Вкраїну, на волю й на розкоші, так чи вже ж я зло вам ми­с­лив? Чи вже я вас думав киями замість паляниць годувати? Ох, боже мій милий! Серця свого вколупав би я та дав своїм діткам; а тут ось сивії голови січовії знай киї та киї вимага­ють.

1 ... 47 48 49 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна рада, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорна рада, Куліш П."