Читати книгу - "Колишній, Ульяна Соболева"

Славік з благоговінням взяв гроші з рук Геннадія Петровича. Сунув за пазуху. Його маленькі оченята тут же заблищали, засяяли.

- Дізнаюся, що програв, - більше не отримаєш! - пригрозив Генка і закурив сигару. Ляснув дівчинку за викликом по аппетитному заду і відіслав її в іншу кімнату.

- Ну що, Славку, у мене до тебе важлива справа. Наші плани змінюються. Точніше, вони ускладнюються. Нещодавно я дізнався, що Коршунов зібрався партію наркоти вивезти в коробках з-під обладнання. Мені потрібно, щоб твоя дівка повісила в будинку жучки. Скрізь, де тільки можна. Я хочу знати про їхні плани: чим дихає Коршунов, що жере на сніданок та обід і кого трахає вечорами. До речі, поки що в його ліжку не твоя Вероніка. А мені потрібна інформація, більше інформації. Нехай постійно знаходиться поруч із ним, як вона це зробить - її проблеми.

Очі Славіка округлилися.

- Вона не піде на це, Геннадію Петровичу. Я ледве умовив код дістати...

Одноокий люто вдарив кулаком по столу.

- Піде, я сказав! Треба буде -і не на таке піде! Де її дівки й мати?

- А що...вони не вдома?!

- Ідіот! Я ж сказав тобі очей із них не спускати. Завтра ж дізнаєшся, де вони. Учора мої хлопці пасли її вікна: там допізна світло не горіло. Розумієш? Кудись вона їх уже «сплавила», причому у нас під носом. Випитай у неї обережно і взагалі пробий її рідню. Славку, ти мене краще не дратуй. Усе занадто затяглося. Нехай твої хлопці Пиню знайдуть - я чув, вони з Коршуновим зіткнулися нещодавно. Усе. Іди геть. Інші гроші отримаєш, після результатів.

- Алееее, Геннадію Петровичу...Вероніка не зможе ...вона не така спритна...вона взагалі тихоня.

- Твою мать, Славіку! Я тебе попереджав, щоб ти нормальну дівку знайшов, а тепер ідеш на поступки. Ні хрена, ця твоя тихоня Коршунову ось як запала, так що міняти її вже пізно. Змусь. Не зможеш - я сам почну з нею спілкуватися. До речі, гарна ідея. Ти коли з нею зустрічаєшся? Сьогодні? Привезеш її до мене.

Славік зблід, скулився весь.

- Я спробую сам її переконати...не треба...

- Треба, Славіку, треба. Мені потрібні результати, а ти тягнеш кота за яйця. Усе, це не обговорюється - привезеш її до мене і крапка. Не хвилюйся - я буду чемний. Поки буду. Буде вибрикуватися - застосую силу.

Андрій сів за столик у маленькому занедбаному кафе, замовив чашку чорної кави і подивився на годинник. У ту ж мить у дверях з'явився Артем, спочатку Андрій навіть не впізнав його. Одягнений, як лакуза: кепка, шкіряна куртка і рвані джинси. Той замовив собі пиво і сів навпроти Асланова.

- Привіт. Важливе повідомлення у мене, Андрію, не зміг утриматися до наступної зустрічі.

Обидва роздивлялися на всі боки.

- Я тут Тимофєєва пробив, коротше «Телеком» записано не на її ім'я, а якогось Василя Андреєва. Так ось, цей Андрєєв помер ще п'ять років тому і був дядьком, як ти думаєш, кого? Генки Одноокого. Мені стало цікаво, і я копнув глибше: Славік Тимофєєв - завзятий гравець. П'ять років тому програв усе своє майно, включаючи «Телеком», тоді ця контора називалася «Бім – електрик», програв Салтівській братві. Борг віддавати не збирався і хотів злиняти. Братки природно його прищучили по саме не хочу. Тоді Генка віддав борг за Славіка і фактично став господарем "Телекому". Природно тепер Славко у нього в "шістках". Так що ось і перша ниточка.

- Ніка працює в "Телекомі" вже п'ять років. Я тоді сам її до цього козлу влаштував. Зарплата була хороша і перспективи. Чорт, Тема, ти думаєш, що вбивство Світлани все ж пов'язане з Нікою?

Артем відпив пиво і знову оглянув приміщення.

- Не знаю. Зв'язку не бачу. Я Алтуніну перевірив від і до. Ну, жодної зачіпки, вона навіть Тимофєєва в обличчя не знала, не то що Одноокого. Ось тут ступор. Якщо Алтуніну вбили за наводкою Генки, то навіщо? Торгівля в неї йшла чесна, «дахуу вона не платила як годиться, бабки, хоч і заробляла, але не такі, щоб за це вбивали. З наркотою не пов'язана, жодних знайомств зі злочинним світом.

Андрій замислився, а потім стукнув долонею по столу.

- Ну я відчуваю, що є ниточка, яка веде до Ніки. Тільки не можу зрозуміти, яка. Знаєш, що...Перевір Одноокого ще раз...

Артем усміхнувся.

- А що перевіряти? У мене на нього таке досьє, що Чикатило позаздрить, а взяти не можемо. Спина у нього, розумієш? Тямущі адвокати та зв'язки серед наших теж є. Вислизає, як вуж.

- Тьомо, просто подивися його справу ще раз. Подивися на багато років тому, може, і буде щось.

- Наприклад?

- Не знаю...може, раніше кого зі Свєткіної рідні знав або з Нікіного боку...коротше, шукай усе, за що можна зачепитися. Не буває диму без вогню, Тьомо. От недарма все це. Раптом Коршунов робить своє замовлення саме в «Телекомі», на угоду їде Ніка, і через кілька днів убивають її кращу подругу.

Корецький насупився.

- Усе може бути, Асланов. Не виключено, що Алтуніну з кимось переплутали. Усе буває. Опинилася людина не в той час і не в тому місці.

- Ти все одно перевір, добре?

- Перевірю. Мені неважко. Варя вчора дзвонила. Зустріла Анастасію Павлівну з дівчатками. Усе у них добре. Я їй сказав, якщо щось, то мені відразу набирати.

При думці про дочок на душі в Андрія потепліло. Він посміхнувся, окрім волі.

- Бачив я їх пару днів назад. Красуні...

- Ех, Асланов...дурень ти. Як налагоджувати життя збираєшся потім?

Андрій відібрав у друга пляшку і відпив із неї.

- Не знаю. Нічого не знаю. У неї з Коршуновим якісь стосунки намічаються. Той тисне на неї, як може. Усю чарівність випустив гад. Оточив турботою, увагою. Знає, на що натиснути.

- Ти там тримай себе в руках, Асланов. Нам зараз конфлікт із Коршуновим і тобою ні до чого. Дуже близько підібралися. Терпи. Знаю, що важко, але операцію не смій зривати.