Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Я відчула сльози на очах та притиснула праву руку до своїх грудей. На моєму безіменному пальці досі була обручка та колечко, що він подарував мені. Я не хотіла їх знімати, хоча і намагалася зробити це.

— Я кохаю тебе, Поліно! — впевнено сказав Гордій. Він почав очима оглядати трибуну. Я ж просто стояла, відкривши рота. — Я хочу поговорити з тобою, виправити усе. Знаю, ти можеш не хотіти цього. Але дай мені шанс, будь ласка!

Я вагалася та не знала, як мені вчинити. Хотілося побігти до нього та міцно обійняти, але гордість... Я не зчулася, як Аріна міцно схопила мене за руку та потягнула вниз до траси. Мені хотілося пручатися, але вона так сильно тягнула, що я навіть не змогла зупинити її. Звідки в такої маленької дівчинки стільки сил? Охоронець пропустив нас через огорожу, і Аріна просто таки випхала мене на трасу. Я оглянулася по сторонах та помітила, що усі надто уважно спостерігають за мною. Мені зовсім не хотілося привертати до себе стільки уваги. Я почала злитися. В основному на Гордія та Аріну. Вона точна знала, що буде на цьому чемпіонаті, бо звідкись взяла квитки. Тепер ще й підставила мене так. Я нікуди не зможу втекти звідси. Коли глянула вперед, то побачила, що Гордій помітив мене. Він віддав мікрофон ведучому, а кубок впихнув у руки Микиті, що стояв біля сцени. Сам же хлопець зістрибнув з підвищення та попрямував у мою сторону. Я глибоко вдихнула, але все ж попрямувала йому назустріч. Час уже покінчити з цим. Ми зустрілися на траві посеред автодрому між сценою та трасою. Я напружилася, коли він зупинився навпроти мене. Мені було важко дивитися йому в очі, тому я опустила погляд і склала руки на грудях.

— Ти прийшла, — тихо мовив він.

— Було цікаво, чим закінчиться це шоу, яке ти називаєш перегонами, — пробурмотіла я.

Я не втрималася та все ж глянула на нього. Він усміхався. Усміхався, чорт забирай! Це розізлило мене не на жарт.

— Кажи швидко, що хотів сказати, — буркнула я. — У мене ще є справи, і я не маю жодного бажання слухати тебе. Роблю це лише для того, щоб не соромити тебе серед усіх цих людей.

— Горда, — прошепотів Гордій. — Я кохаю тебе, Поліно. Не хочу тебе втрачати.

— Ти вже втратив. І що це взагалі за цирк? Ми могли поговорити особисто. Перед усіма цими людьми... Навіщо?

— Щоб переконати тебе у щирості своїх слів.

— Якщо ти так намагаєшся повернути мене, то у тебе це дуже погано виходить! — різко сказала я.

— Мені шкода, що так вийшло. Пробач, Поліно. Знаю, що зробив тобі боляче, — Гордій підійшов ще ближче до мене, — і я ненавиджу себе за це.

— Я тебе теж ненавиджу!

І хоч мій голос тремтів, я намагалася говорити твердо.

— Я хочу бути з тобою кожну секунду свого нікчемного життя. Будь ласка, дай мені шанс усе виправити.

— У мене було лише одне прохання до тебе, — сказала я, відчуваючи сльози на очах. — Я просила тебе вислухати мене, почути та зрозуміти. Ти відмовився, накричав, звинуватив у тому, що я нібито підставила тебе, а тепер хочеш, щоб я пробачила тобі?

— Ти казала, що я пошкодую про це, і це дійсно так. Я не можу без тебе, Поліно, — мовив Гордій, дивлячись мені в очі. Його погляд був таким глибоким, що моє серце знову розривалося на малесенькі шматочки. — Я не хочу бути без тебе. Ти потрібна мені.

— Як і мені був потрібен ти! Колись. Я не хочу більше тебе слухати.

Він видихнув, опустивши голову, але потім знову глянув на мене. Мабуть, не збирається здаватися.

— Знаю, ти казала, що не пробачиш мені, навіть якщо я стану перед тобою на коліна...

— Спробуй! — кинула виклик я. — Може, це змусить мене передумати?

Я переможно посміхнулася, коли помітила на його обличчі вираз збентеження. Поставити Гордія на коліна перед усією публікою та телекамерами — це справжнісіньке приниження для нього. Він не зробить цього ніколи, а у мене з'явиться можливість втекти. Та я мало рота не відкрила, коли він кивнув та почав повільно опускатися. Руки затремтіли, а хвилювання всередині змусило моє серце битися швидше. Він легко доторкнувся до моїх ніг. Я ж потягнулася до нього, щоб зупинити.

— Що ти робиш? — вражено спитала я. — Гордію, перестань! Ти соромиш себе перед усіма.

Хлопець підняв на мене свій погляд, все ще легко обіймаючи руками мої ноги. Я ледь не розчинилася в цих сірих очах. Його волосся перебувало в неохайному безладі, і мені страшенно захотілося провести по ньому своєю рукою. Боже, він такий красивий! І я так сильно кохаю його.

— Стояти на колінах перед коханою жінкою — це не соромно, — сказав Гордій, дивлячись на мене.

Я поклала свої руки на його плечі та повільно присіла біля нього. Таким чином наші обличчя були на одному рівні. Він потягнувся рукою до моєї голови та зняв мою кепку. Хлопець легко провів своєю долонею по моєму волоссі. Я відчула сльози на очах, бо почуття переповнювали мене.

— Мені боляче, Гордію, — сказала я, тремтячи голосом. — Ти не повірив, коли я намагалася переконати тебе у тому, що мене підставили. Ти навіть не захотів слухати. Ми могли б з цим розібратися разом.

— Я ідіот, і зрозумів це уже тоді, коли ти пішла.

— Чому ти не прийшов у суд? — спитала я.

— Бо не хочу розлучатися з тобою, — просто відповів він. — Так, я образив тебе. Знаю, що мій біль — це ніщо в порівнянні з твоїм. Я зрозумію, якщо ти не пробачиш мені, якщо захочеш повністю викреслити мене зі свого життя, але є дещо, що ти повинна знати.

— Що?

— Я не відмовлюся від тебе, Поліно. Мабуть, потрібно було втратити тебе, щоб зрозуміти, що ти — саме та жінка, яка потрібна мені.

— Я не можу вірити тобі, — прошепотіла я, хоча мені страшенно хотілося обійняти його в цей момент.

— Я привселюдно зізнався тобі у коханні та попросив у тебе пробачення, — почав він. — Я усю ніч фарбував свій автомобіль у твій улюблений колір, а зараз стою перед тобою на колінах. Ти досі сумніваєшся у моїх почуттях до тебе?

— Ти зробив мені боляче.

Гордій уважно дивився на мене, а тоді приречено похитав головою. Наче він був за крок до того, щоб змиритися з тим, що це кінець між нами.