Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

-Ох, Доля,  дай мені сили витримати ще декілька років…

-Що ви сказали? – привела дівчина його до тями.

- Я кажу,  що це виключене. Є ще, ​​правда,  і третій вид з'єднання – колір вогню теж жовтий, але тьмяніший, але він найруйнівніший. Це з'єднання, проведене штучно магією демонів. Такий зв'язок згодом просто спалює одного з двох, слабшого ельфа. Вважають, що сила спаленого ельфа переходить до його пари. І чим молодший ельф і чим слабкіша його власна магія, тим швидше він гине. Тому клани, що оберігають свій рід, з'єднану у п'ятнадцять років ельфійку,- знов поцілунок у ледь тремтячі пальчики,- закривають у своєму родовому замку. І якщо виявиться, що було не з'єднання, а магічна прив'язка – магія роду дасть ельфу сили вижити до того моменту, як зв'язок розірветься.

Аркх замовк, не зводячи з дівчини погляду. Чи вона зрозуміла, про що він їй розповідав?

Здається,  зрозуміла. Вона була налякана його розповіддю,  але долоней в нього не віднімала. Той діло переводила тремтячий погляд  з блакитного полум’я на обличчя Аркха,  і навпаки. Боротьба, що коїлася в думках  дівчинки просто була написана на її чолі.

Тому зухвале питання,  що пролунало у ночі ледь не похитнуло в Аркха витримку.

-А ти не брешеш?

«От вже й на «ти» перейшли», - посміхнувся чоловік,  але вголос відповів:

-Не брешу. Й ніколи тобі не брехатиму.

-Угу.

-І що ти зробиш? Забереш мене у свою  сім’ю,  чи залишиш коло матусі?

-Все залежить від того, про що моя сім’я домовиться з твоєю. Чи зможуть твої  батьки забезпечити безпеку моїй Обраній.

- Обрана, -  тихенько посмакувала на язиці Тасся. Її тішило це слово. І їй подобався цей чоловік. Дуже подобався. Але як про те сказати матусі?

Аркх  наче почув питання,  що роїлися в голові дівчинки.

-Завтра вранці я зі своєю сім’єю навідаюся до вас у гості. Тоді й обговоримо все з твоїми батьками. Гаразд?

-Гаразд, -  погодилася Тасся.  -  То ти – ельф?

Чоловік повернувся до дівчини боком,  показуючи їй подовжене вухо.

-Ой,  а в мене не таке…

Невже засмутилася?

Аркх  обережно прибрав прядкуй подивився на по-жіночому акуратне вушко. Рожеве, ніжне,  невеличке… З ледь загостреним кінчиком.

-Навіть не знаю, зрадієш ти чи образишся,  але ти справжня ельфійка.

Чоловік задерикувато дмухнув їй у вухо й тихо засміявся, коли вона у відповідь ледве не зарядила кулачком йому у вухо. 

-Ой,  вибач. То я механічно…

Дівчина зніяковіла. А Аркх,  сміючись,  подумав,  що його матуся з захватом приютить в своєму палаці таку розбійницю.

Сад уже повністю поринув у темряву. І Тасся розуміла, що давно вже час йти в будинок, і все-таки зволікала, чомусь їй не хотілося залишати затишну інтимність саду. Склавши руки за спиною, вона почала дивитися на зірки, які тільки-но з'явилися на нічному небосхилі і тьмяно мерехтіли.

- Це мій улюблений час ночі, - тихо сказала вона і поглянула на нього, щоб подивитися, чи не зникне він з її життя так само несподівано, як з'явився. Але він так само, як і вона, закинув голову і розглядав небо, ніби дійсно знаходив там щось цікаве.

Усміхаючись йому, вона побачила, що в його очах теж заграв сміх, і раптом її нервозність і напруженість, що знову було з'явилися, кудись зникли. У Тассі виникло незрозуміле відчуття, ніби вони з ним старі друзі і він так само, як і вона не зможе відрізнити Велику ведмедицю від ... наприклад, Кассіопеї.

Десь вдалині заграла гармошка. Давним-давно, місяці зо два тому, сховавшись у стозі сіна вони з Марком, хихикаючи, спостерігали як закохана парочка повільно пливла в млосному танці під звуки тільки їм двом чутної музики. Тоді вони закидали парочку соломою і зі сміхом зникли з місця злочину. Але зараз щось відбувалося в душі Тассі, підступне тепло піднімалося від кінчиків пальців, що світилися чистим синім кольором, до дівочого серця. А метелики… Ну, а метелики вже пурхали там, де їм і належить пурхати…

- Ви знаєте, у мене до вас трохи дивне прохання, я хотіла б попросити вас про одну послугу, - повільно і занадто чопорно від зніяковілості, сказала вона, благаючи про себе, щоб їх скороминуче знайомство було йому так само приємно, як і для неї. З нерішучою усмішкою зазирнувши в його непроникні очі, вона спробувала викласти своє прохання: – Не могли б ви… з деяких причин я не можу пояснити… – незрозуміло пробурмотіла вона, раптом страшенно зніяковівши.

- Про що ти хочеш мене попросити, мала? - Аркх не спускав з неї примружених очей. Мужнє серце воїна пропустило один удар, потім другий. І раптом забилося з такою силою, що здавалося, нічне повітря трясеться разом з ним.

Тасся дихала уривками,  зводячи чоловіка з розуму.

- Чи не могли б ви запросити мене зараз на танець?

Він не виглядав ні шокованим, ні задоволеним її безглуздою пропозицією. Танцювати? Зараз? Та йому хотілося схопити її так, щоб вона не змогла поворухнутись і зім'яти її такі ніжні губки в пристрасному поцілунку. Але чарівна дитина напружено вдивлялася в його обличчя, і нарешті його красиві губи ворухнулися у відповіді:

– Ні.

-Ні?!

Ображена і присоромлена його відмовою, Тасся опустила голову, але за кілька секунд раптом усвідомила, що в його голосі пролунав щирий жаль, і запитливо подивилася йому в обличчя. Якусь мить вона вивчала його безпристрасні риси. Але стоячи поряд з ним у саду, вона відчувала переляк і водночас якусь веселу безшабашність. Він випромінював дивне магнетичне тяжіння, яке приваблювало її до нього незалежно від її волі. І вона стояла там, поперемінно то радіючи, то турбуючись.

Потім Тасся все ж  таки дещо ображено розвернулась і зробила крок у напрямок хатинки, але все-таки жаль, що пролунав в його голосі, змусив її озирнутися... А може, це було її серце, яке стиснулося так, наче вона покидала... щось таке, про що могла б потім пошкодувати . У мовчанні вони довго дивилися один на одного - розділені всього двома кроками.