Читати книгу - "Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко"

Як другові друг і як братові брат.

Пам’ятає рідний край,

Де ходили ми, згадай,

Ясна зоре п’ятикрилая,

Нашу дружбу обнімай!

Нас Партія наша водила до бою, Одною сім’єю, одною добою,

Тікав перед нами напасник і кат,

Бо ми помагали, як братові брат.

Пам’ятає рідний край,

Де ходили ми, згадай,

Ясна зоре п’ятикрилая,

Нашу дружбу обнімай!

Як Волга й Дніпро у красі повноводі, Так дружба велика цвіте на свободі, Ми ділимо щастя з Москви до Карпат, Як другові друг і як братові брат.

Пам’ятає рідний край,

Де ходили ми, згадай,

Ясна зоре п’ятикрилая,

Нашу дружбу обнімай!

І хліб, і труди, і пісні наче ріки,

І спільна дорога, єдина навіки,

І землю одну ми квітчаєм стократ,

Як другові друг і як братові брат.

Пам’ятає рідний край,

Де ходили ми, згадай,

Ясна зоре п’ятикрилая,

- Нашу дружбу обнімай!

Де б не йшов у радості і в муці, Але час виносить, як луна, Огняних великих революцій Огняні і віщі імена.

Камінь тліє, точиться незримо, Молодість вітрами лине в ніч, Лиш стоїть в віках необоримо, Непохитно й молодо Ілліч.

Будуть знати правнуки і внуки — Хлібороби, теслі, моряки — Ленінські тверді, гарячі руки, . Що піднесли землю над віки.

Тільки б наша воля не вмирала, Зеленіла в шумі яворів,

Гори горя, як сніги Уралу,

Ііе вбіляли б коси матерів.

От чому через війни розп’яття Через ночі світлі, як свіча,

Ми несемо іскру для багаття,

Що взяли у серці в Ілліча.

ІЗ ЗБІРКИ «ЩО ЗАПИСАНО МНОЮ», 1956 р„

* *

Я не жив ці літа за глухою важкою стіною,

Буду те говорить, що у серці записано мною.

Чув я голос лугів на дніпровськім привіллі широкім, Чув я проріст отав, що налиті медвянистим соком, Бачив птиці політ у весняній розгонистій хмарі,

З нею мислю летів, з нею жив, наче з другом у парі. Слухав гілля дубів, що стояло вночі проти бурі, Бачив жар блискавок, що світили у ночі похмурі.

А тепер же скажіть, чи я жив за глухою стіною? Буду те говорить, що у серці записано мною.

Знав я друзів своїх, що не мали хвальби а чи зради, Бо хвальба — то є тлінь, а від зради немає поради. Я їх думами жив, і вони мої думи любили,

Я в них сили набравсь, і від мене взяли вони сили.

Я приходив до них, як до свого, до рідного'дому,

І вони в мою хату топтали доріжку відому.

І була в нас гостинність і хлібом, і сіллю багата,

І стояли ми в дружбі, як брат біля рідного брата.

А тепер же скажіть, чи я жив за глухою стіною? Буду те говорить, що у серці записано мною.

На зарошеній стежці любив я коханої очі,

І вони мені шлях освіщали, як зорі ясні опівночі,

І її поцілунок, і вірне і щире кохання —

То як рідна земля, то Вкраїни гаряче дихання. Може, в літа оці, дорогії мої побратими,.

Я комусь допоміг і душею, й піснями малими,

Хай вони відгукнулись, можливо, малою луною,— Та не все ж, мої друзі, не все ще записано мною!

Славтесь в нашім житті, і дерева, і сонце, і віти, Славтесь в нашім житті, Ілліча дорогі заповіти, . Слався, день наш світання,

Революцій повстання,

Хай це знають і внуки, і діти.

Слався, земле моя, що квітує рясними садами, Славтесь ви, городи, що Ілліч вас підносив із нами, Слався, ниво пожата,

Молода і багата

Під ясними дощами й громами.

Слався, шлях Ілліча, бойові і хоробрі повстанці, Що всю кров пролили і життя віддали наостанці. Славтесь Леніна стяги,

Повні сили й звитяги,

Що в боях пломеніли уранці.

Слався, нашого Леніна вольна велика держава, Для паїіів як вогонь, а для бідних хороша і права. Він своїми руками Всю підніс над віками,

Хай живе її вічність і слава!

Будем жити, як він, його правнуки, діти і внуки,

У походах, в труді, пам’ятаючи радості й муки,

І з його заповітом Ми йдемо понад світом,

Підійнявши натруджені руки!

* *

*

Я його лиш бачив на портреті,

Як до школи бігав школярцем.

Він стояв в простенькому кашкеті

З молодим освітленим лицем.

І мабуть, і в радості, і в муці,

Як завжди в житті тоді було,

Залп «Авроры», шторми революцій Осявали ленінське чоло.

І в його людськім і добрім зорі Кожен бачив іскорку надій,

Дні свої на вольному просторі, На землі новій і молодій.

Не забуду заграви пророчі,

Той портрет у школі па стіні. Ленінські живі і мудрі очі Вічно в душу дивляться мені.

ДИТИНСТВО

Так, я тут жив, отут я походив,

Де із віконця промінь б’ється в очі,

Де вік новий встає у темні ночі Поміж доріг і обважнілих нив.

У двадцять першім пухнув не з розкоші,

І глевтячок жував не із весіль,

І якщо зараз маю хліб і сіль,

То я згадаю всі житейські ноші.

А що їх згадувать? Була пора,

В тифу лежала бідна.дітвора,

У тихій днині, у дідівській хаті,

Де вікна — в землю, а на дверях — клап.

Ганчірки мокрі в мисочки картаті

Все точать краплю — крап, і крап, і крап.

І крап, і крап... А батько їв конину,

Збирав у лісі бубку горобину,

А потім верес і ходив на днину Не раз до тих багатих — без кінця,

Щоб хліба взичить а хоч би пшонця.

Вони ж казали, що нема запасу:

— Не маєш грошей? Так придбай же

касу!—

І йшли дощі поміж осінніх нив.

Так, я тут жив, отут я походив. ,

І якщо вижив я, і став під зорі,

І знов ходжу поміж крутих доріг,

То лиш тому, що в тії дні суворі Сам Ленін, видно, бачив наш порігв

У дні гіркі і в ранки того року,

Як ми страждали у голодну ніч,

Про мене десь, дитину одиноку,

Все думав заклопотаний Ілліч.

І якщо вижив я в. сувору днину,

То лиш тому, що, видно, чесно ріс,

А для життя мені тоді хлібину Від Леніна будьонпівець приніс, ф *

Не забуду я бійців одвагу,

Де служити випало мені,

Як приймали воїнську присягу При гвардійськім ріднім знамені.

Це було у нас в четвертій роті При важкім ворожім артнальоті,

При бомбьожках,— нам те все одно,—

Де, в снігу обнявши крутосхили,

Навіть мертві встали