Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

повелів прив'язати їх до коней і швидко гнати перед собою в Пергам. І знову святі дорогою гналися й волочилися, великі тяготи й біль терплячи, кожен із них із Давидом говорив: "За словами вуст твоїх я тримався доріг твердих". Уночі ж до хворості їхніх ран тісні вузи й міцна сторожа докладалися. Вони ж після тягот дороги трудили себе неспанням, усеношні приносячи Богу молитви. Знову Господь відвідати їх зволив, бо явився їм ангел Господній і від ран зцілив, і божественної радості наповнив їхні серця, на більший подвиг їх укріплюючи.

Коли ж настав ранок, гадав мучитель, що святі після вчорашнього труду не зможуть і трохи ступити, і повелів вивести їх перед себе, щоб побачити болість їхню. Але побачив їх здорових та міцних, нітрохи ноги їх не боліли, але швидко йшли, і лиця їхні не сумні були, а світлі й веселі, і причислив те до їхнього волхвування, хоч сам був сповнений бісів. І через те більші їм доклав болісті, тяжкими-бо залізами обклав тіла їхні і в далеку путь погнав. А бувши на якомусь місці, приніс жертву ідолам і сів на судищі.

Покликав Карпа і почав по-дружньому говорити до нього, ніби справді співчуваючи: "Ось боги, милуючи старість твою, дали тобі відбути таку дорогу без труду, пощо ж своїм благодійникам є ти невдячний, честь їхню неважачи. Послухай мене, що корисно тобі радить: піди до богів укупі зі мною, я ж бо пошановую старість твою і співчуваю тобі, й плачу на біду твою не як на чужу, а як на свою насправді. Але що учиню: знай, що вельми ображений є я тобою, не можу вже більше терпіти, отже, не через моє безчестя, але заради богів не потерплю тобі, коли нині не послухаєш доброї моєї ради". На те святий Карпо відказав: "Рада твоя від світла веде у пітьму, а від життя у смерть, ніхто не може назвати це добрим, але явною оманою та підступом. Коли ж пошановуєш старість мою, пощо ж бо не віриш мені, який по-батьківському радить, адже я більше співчуваю твоїй погибелі, аніж ти моїм стражданням, і печалюся вельми про біду твою, бо надію поклав ти в марноті і таких пошановуєш богів, котрі тебе від вічних мук не збавляють, бездушні-бо є і рукою людською зроблені, і не можуть по-справжньому називатися богами, а є тільки ідолами марнотними й непотрібними".

Валерій же, не терплячи більше чути безчестя богів своїх, повелів спекуляторам взяти Карпа у свої руки і, роздягши, повісити й терновими різками люто бити. Коли били святого, то ранили все тіло його, і плоть відпадала, в повітря летючи. Але ще не досить стало мучителеві, повелів приступити іншим мучителям, вони ж одні свічками ребра його опалювали, інші сіллю посипали рани його, і омочилася земля кров'ю святого, розторгнені жили тяжкий біль йому приносили; мученик же, наскільки побільшувалася його мука, настільки більше утверджувався у любові Божій і в терпінні. Висячи ж у муках, усміхався, і запитаний був князем: "Пощо, Карпе, усміхаєшся ти?" Він же відказав: "Через те, що побачив благодать Христа мого, мені дану, й порадів". А бачив святий небеса розчинені, і Господа, який на престолі сидів, і херувимів та серафимів охрест Його. Та Господь раба свого у муках утішив, і перемогла благодать усі болісті, що й забув святий болючі рани свої й тяжкі муки, в яких, висячи, мучений був, доки утрудилися мучителі, а після мук укинений був у темницю, дякуючи Богу, що сподобив за Нього страждати.

Тоді поставив Папила святого і, ніби тепер уперше уздрів його, почав питати: "Якого роду і звідки, і яке є заняття твоє?" Відповів святий: "Міг би вже досі довідатися щось про мене, що народжений я від доброродних батьків у місті Пергамі, маю ж лікарську вправність, але вона не є від зілля, що росте на землі, а вона від Бога з висоти подається. Таке лікування не тільки лікує тіло, але й душевні зціляє хвороби". Тоді рече суддя: "Вправне лікування не може бути без навчання, написаного від Галена та Гіпократа, їм-бо мистецтво лікарське від богів дане". Папило ж відповів: "Гален та Гіпократ і учні їхні тоді зможуть когось вилікувати, коли Христос мій від невимовного милосердя зволить подати комусь своє лікування, коли ж ні, загине вправність їхня, не маючи ніякої користі від свого навчання у лікарському мистецтві. А ті, що ти їх богами називаєш, як потурбуються про чиєсь здоров'я, коли й собі ні в чім не допоможуть. Коли хочеш пізнати істину, пізнай на ділі: ось той, що біля тебе сидить, бачиш, він на одне око є незрячий: хай подадуть йому боги твої прозріння, і я після того нічого не скажу". Валерій же мовить: "А чи може хтось бути, що зцілить його?" Відповідає святий: "Не тільки це, але й усі інші невиліковні хвороби легко зцілить той, хто прикличе Христа, цілителя усіх хвороб". Каже Валерій: "Хай побачимо це зараз, що кажеш: учини перед нами, щоб прозріти йому, коли ти сильний є". Відказує Папило: "Не хочу я перший цього чинити, боюся, щоб ти не причислив чуда своїм бісам, але спершу нехай прикличуть котрого із ваших лікарів, або із богів своїх, а по тому і я явлю силу Христа мойого".

Тоді Валерій скликав жерців своїх і повелів їм: хай прикличуть богів і зцілять сліпе око радника його. Вони ж звернулися до марнотних богів своїх, закликаючи кожен із них свого бога: той Аполлона, той Асклипія, інший же Дія, ще інший Єрмія. І сталася сміху варта річ: цілий день молилися до тих, що не можуть нічого допомогти, закликаючи до глухих, жертви приносячи бездушним і не дістаючи прошеного, не мігши й одного просвітити тілесного ока, самі ж були душею осліплені. І що чинить Христовий раб? Очі тілесні разом із духовними зводить на небеса і закликає милосердного Господа. Тоді рукою своєю торкнувся до сліпого ока і хресне на ньому знамення учинив. І затим побачили ясно: не тільки чоловік той тілесний оком прозрів, але й душевними просвітився очима, бо світло божественне торкнулося його серця і ніби зі сну збудився, пізнав неміч марнотних богів і збагнув силу єдиного Бога Ісуса Христа, світла істинного, що просвічує усяку людину, котра приходить на світ, і повірив у Нього. Не тільки ж той чоловік, але й інших багато людей через чудо те прийшло до пізнання правди; кого-бо преславне те чудо не приведе