Читати книгу - "Бар «Когут»"

Вона зробила паузу, підживлюючи їхню зацікавленість, і продовжила:

— І ось мені сьогодні вдень телефонують. Але не мої свіженадбані клієнти, а їхній адвокат. Судячи з усього, вони найняли його раніше — доволі бридкого суб’єкта на ім’я Френк Джепперсон. І, мамо рідна, чого він тільки собі не надумав!

Марк розсміявся. Тодд сказав:

— Ти справді нарвалася — ще один Фредді Гарсія.

— Отож. Він звинуватив мене в спробі переманити його клієнта. Я сказала, мовляв, ні, ми просто теревенили, коли я вийшла на перерву з палати хворої мами. Справді, спитав він, тоді чому я дала їм свою картку? І хто в біса такі ці Апшо, Паркер і Лейн? Сказав, що ніколи про таких не чув. І таке інше. Я зрештою дала відбій. Слухайте, хлопці. Я просто на таке не здатна. Знайдіть мені іншу спеціалізацію. Персонал кафе вже косо на мене дивиться.

— Це найбільше для тебе підходить, Золо, — сказав Марк.

— Тобі тільки треба знайти одну значну справу, ось і все. Ми тут просто горішки збираємо, а ти полюєш на велику рибу.

— Відчуваю себе переслідувачкою. Невже для мене не знайдеться чогось іншого?

— Нічого не спадає на думку,— промовив Тодд.— Ти не можеш промишляти в кримінальних судах, як це робимо ми, бо привертатимеш до себе зайву увагу.

— А я й не збиралася,— відповіла вона. — Це залиште собі.

— Також я не бачу тебе адвокаткою з розлучень, — додав Марк. — Для цього тобі знадобиться справжній кабінет, тому що такі клієнти віднімають багато часу, потребуючи постійної підтримки.

— Звідки ти знаєш? — спитав Тодд.

— Я навчався у Фоґґі-Боттом.

— У мене була п’ятірка із «Сімейного права»,— сказала Зола.

— У мене теж, — нагадав Тодд. — Хоч я прогуляв половину занять.

— А ми не можемо орендувати невеличкий офіс, щоб я могла займатися розлученнями?

— Побалакаємо про це пізніше, — запропонував Марк.— Треба дещо обговорити. Здається, я накопав грандіозну справу.

— Розказуй, — промовив Тодд.

Марк переказав їм суть позову Рамона. Наприкінці він витяг договір про надання юридичних послуг і продемонстрував підписи внизу.

— Він усе підписав, — гордовито зауважив Марк.

Тодд і Зола перевірили контракт, і в них виникло з десяток запитань.

— Ну, добре, а далі що? — спитала Зола.

— Потрібні деякі витрати, — пояснив Марк. — У дві тисячі нам обійдеться наймання консультанта, який подивиться медичні звіти. Я знайшов у інтернеті цілу купу таких людей, здебільшого лікарів-пенсіонерів, які тільки те й роблять, що співпрацюють із юридичними фірмами, даючи оцінку справам про лікарняну недбалість. Чимало таких і тут, в окрузі Колумбія. Витратимо трохи готівки, здобудемо висновок експерта і, якщо там є ознаки відповідальності за недбалість, передаємо справу першокласному адвокатові із судових процесів.

— І що ми із цього матимемо? — запитала Зола.

— Пів гонорару. Саме так і працюють солідні адвокати у справах про цивільні правопорушення — через посередників. Пішаки штибу нас нишпорять і знаходять справи, а потім передають тим, хто добре знає, що з ними робити, після чого просто сидять і чекають грошей.

— Ну, не знаю, — скептично сказав Тодд.— Залучитися до такої важливої справи — це ризик зірвати наше прикриття. Якщо наші імена з’являться на судових документах, їх бачитиме купа народу. Усі юристи, зайняті в судовому процесі, захисники, страховики, судді. Не знаю. Здається, це вкрай ризиковано.

— Ми не будемо підписувати судові документи, — заперечив Марк. — Просто скажемо тому адвокатові не втягувати нас у процес. Має спрацювати, так чи ні?

— Не знаю, Марку, — промовив Тодд. — Ми й гадки не маємо, що з того вийде. Плюс мені не дуже хочеться віддавати дві тисячі баксів.

— «Довір-Расті», чи що? — вишкірилася Зола.

— Та ні, мара його бери. Наймемо фахівця з медичної недбалості. У місті чимало таких, які тільки те й роблять, що вчиняють позови проти лікарів і лікарень. Справжні адвокати, що зайняті в судових процесах. Облиш, Тодде. Я не бачу великого ризику. Перечекаємо в укритті, доки хтось зробить за нас усю роботу, і отримаємо чималенький гонорар.

— Скільки?

— Хтозна. Скажімо, є груба недбалість лікарів і лікарні. Скажімо, погодилися на шістсот тисяч доларів — просто щоб легше рахувати. Наша частка — сто штук, хоча ми нічого не робили, просто підігнали справу.

— Розмріявся, — сказав Тодд.

— Так, а що не так? Золо?

— Уся ця гра ризикована, — відповіла вона. — Щоразу, коли ми стоїмо перед суддею, прикидаючись адвокатами, ми випробовуємо долю. Так що я за.

— А ти, Тодде? — запитав Марк.

Тодд осушив келих і подивився на компаньйонів. Зазвичай, принаймні за коротку історію АПЛ, він був трохи агресивнішим за них. Відступити зараз — показати слабкість. Тож він запропонував:

— Діємо поступово. Подивимось, що скаже консультант, і від цього будемо відштовхуватися.

— Домовились, — промовив Марк.

23

ФРЕНК ДЖЕППЕРСОН СИДІВ за своїм неосяжним столом і роздивлявся бізнес-картку Золи. Як ветеран війн за містян із тілесними ушкодженнями він добре знав правила гри. Замолоду він теж трудився на ниві міських лікарень, переслідуючи потенційних клієнтів. Він знав усі трюки. Він давав хабара водіям евакуаторів, які працювали на місці автоаварій. Давав на лапу патрульним, які скеровували до нього клієнтів. Щоранку переглядав поліційні звіти у пошуках найперспективніших автоаварій. Досягнувши успіху, він міг собі дозволити найняти на повну ставку детектива — колишнього поліціянта на ім’я Кіф, і саме цей Кіф звабив сім’ю, до якої підійшла Зола в кафе лікарні Джорджа Вашингтона. Джепперсон підписав із ними договір чесно і справедливо, а тепер якась неофітка намагається привласнити його клієнтів.

Територія Джепперсона — злі вулиці округу, де діє багато правил і тіньових гравців. Проте, за можливості, він старався захищати свою територію, особливо, коли новий гравець видавався підозрілим.

Кіф сидів навпроти нього, поклавши ковбойський чобіт зі страусиної шкіри поперек коліна, і зістригав нігті.