Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

4 184
0
28.08.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моя неймовірна спокуса" автора Аріана Мел. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 103
Перейти на сторінку:

Я зажмурююсь. Намагаюся прикрити обличчя руками. Гіркі солоні сльози застилають очі. А грудну клітку здушують ридання, які хочуть вирватись із горла.

Раптом чиїсь міцні руки відривають Давида від мене і відкидають геть. Він не встигає договорити своїх гидких слів.

Я видихаю. Виявляється  я затамувала подих, очікуючи удару. Мною трусить. Не можу оговтатись. Розплющую очі. Чую глухі звуки ударів. Піднімаю голову.

Веремій що є сили орудує над Давидом. Мене це видовище приводить до тями.

— Веремію, не треба. Будь ласка.., — мені здається, що кричу, та з вуст виривається лише слабкий шепіт.

Але він піднімає голову. Зустрічається зі мною темним, майже чорним поглядом, тримаючи практично непритомного Давида за поли сорочки на грудях.

Відкидає його, мов якусь гидоту. В очах ще вирує скажений гнів.

В два кроки опиняється біля мене.

— Злато, ти як? — роздивляється моє обличчя, яке вже почало набрякати у місці завданого Давидом ляпаса.

Проводить ніжно пальцем по червоному сліду. Поневолі кривлюсь.

Дідько! Як боляче. Перший шок, разом з викидом адреналіну, минає і біль відчувається просто нестерпно.

Веремій стискає зуби, скули ходять ходуном зі злості.

— Йому кінець! — гарчить.

— Не треба. Ще бракувало, щоб цей гад влаштував тобі проблеми, — гарячі сльози нарешті прориваються і скочуються по обличчі.

— За це не хвилюйся. Тепер у нього точно будуть проблеми.

На цих словах він вихоплює смартфон і комусь пише повідомлення. Тоді підходить до мене, допомагає піднятись і підходить зі мною до дивана. Сідає сам, а мене садить на коліна. Огортає своїми обіймами. І вколисує наче дитину.

— Все добре, Злато. Не хвилюйся. Віриш мені?

А я реву, вже не контролю сльози. Можу лише кивнути. Так, я вірю. Звісно.

Він гладить мене по волоссі, по спині, залишає короткі поцілунки.

Не знаю скільки ми так сидимо. Мені так спокійно і затишно у кільці його рук. Та цей затишок порушує лише думка, що Давид непритомний все ще в коридорі.

У цей момент Веремію приходить повідомлення. Мабуть, якісь хороші новини, бо він посміхається.

Бачить мій погляд і пояснює:

— Швидка тут. Оглянуть тебе і зафіксують побої.

— Щоо? Не потрібно.

— Злато, він сам вляпався. Якщо ми не дамо зараз відсіч — він це все оберне собі на користь!

І я розумію, що в його словах залізна логіка.

— Так, гаразд.

Далі все відбувається як в тумані. Медики мене оглядають, надають допомогу. Тоді так само роблять з Давидом, який прийшов до тями і здається до нього нарешті доходить, що він натворив і чим це йому грозить. Виглядає злим і спантеличеним, але от розкаяння я на ньому не бачу.

Тоді приїжджає поліція і ще якийсь чоловік поважного віку, що назвається адвокатом Веремія, а також і моїм. Я лише кліпаю. Шок ще не до кінця минув. А тоді Ярослав Іванович, так звуть адвоката, каже, що я нічого не буду коментувати, доки не поспілкуюсь з ним, своїм адвокатом. І так. Ми, я — висуватимемо звинувачення пану Сотнику. Тому хай теж шукає адвоката.

Закінчується все у відділку поліції, куди ми всією чесною братією поїхали писати заяви. Кожен свою.

Вийшовши з відділку я відчуваю себе геть розбитою. На сьози сил теж вже немає.

— Сідай, — Веремій відкриває дверцята своєї машини.

— Дякую, — я вмощуюсь, пристібаю пасок і втомлено відкидаюсь на сидінні. Заплющую очі.

Боже, це просто якийсь неймовірно страшний сон! А я ніяк не можу прокинутися.

Поки автівка лавіює вуличками міста ми мовчимо. Кожен думає про щось своє. Лише запаркувавшись на підземному паркінгу, я отямлююсь.

— Мені, мабуть, краще поїхати до себе.., — кажу невпевнено, та він мене перериває.

— Не краще. Зі мною тобі буде краще — це я знаю точно, — заперечливим жестом не дає мені сказати, і досить жорстко додає, — І не в одному сексі тут справа. Це я просто констатую факт.

Тоді помовчавши додає.

— Сьогодні, коли побачив Сотника в тому коридорі. Ух. Думав приб’ю гада! — руки міцно стиснуті у кулаки, аж кісточки біліють. Він все ще злиться, від однієї лише згадки. А я дивлюся на нього і розумію, що і не хочу йти від нього нікуди.

І він правий. Між нами щось є. Ця неймовірна тяга один до одного.. Хтива, пристрасна та прекрасна. Їй дедалі важче опиратися. Але що з цим робити?

Я закушую губу. Не хочеться думати зараз про це. Пізніше. Хай все вирішується потім, завтра. Байдуже! Але не зараз!

Бо в цю мить мені геть не до вирішення стосунків чи ще чогось. Просто потрібно забутись. А його обійми для цього — це найкращі ліки.


 

 

1 ... 47 48 49 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"